Розділ 2. Прийшла

Артур

За 25 років свого життя я вперше так нервую перед зустріччю з дівчиною. Ну правда. Вона якась дивна і гарна. Але більше гарна. І вона настільки заклопотана своїми думками, що зовсім не намагається мене якось звабити чи зацікавити.

Здається, що їй точно цікаві самі лише танці.

Чесно кажучи, я звик до іншої поведінки дівчат: коли заглядають до рота та постійно намагаються торкнутися до мене, то регочуть, то стріляють очима. А тут…

Все якось просто, без натяків, ніби я й не вартий такої уваги.

Це… неочікувано.

Танцюючи майже 20 років поспіль, я точно в буквальному сенсі створив собі спортивне атлетичне тіло, а плавність рухів додалася сама собою. Я завжди дуже впевнений у собі, бо немає причин для того, щоб не бути. Мені подобається, коли на мене дивляться із захватом в очах, роблять компліменти та ніби «їдять» очима. Та кому це може не подобатись?

Але разом з тим, останні роки в мене зовсім не клеїться особисте життя через те, що мене сприймають гарненьким хлопчиком для тіла, не для душі. Навіть не питаючи моєї думки, стільки разів кидали після першої ж веселої ночі. Ні, звичайно бувають жінки, з якими і однієї зустрічі забагато, але ж природа бере своє. Зараз я один і з головою поринув у роботу.

Півроку тому ми з Ілоною та Геничем повернулися з Китаю, де працювали майже 3 роки поспіль. У нас був контракт з кількома нічними клубами, де ми постійно ставили шоу-програму на вечір, і робили це досить успішно.

Не знаю, хто там каже, що танцівники отримують гроші задарма, такі люди певно навіть близько не розуміють, скільки потрібно витримки та сил, щоб спочатку довести номер до ідеальної синхронності, виступити без єдиної проблеми і при цьому постійно посміхатися та здаватися легким, повітряним, літати.

Я люблю це, танець – моє життя. Я танцюю всюди, і це моя свобода, моя сила, і зараз ми з друзями нарешті маємо шанс створити щось стабільне та круте, не відмовляючись від творчості. Китай був чудовою можливістю, непоганим заробітком, а також прекрасним доводом того, що ми не зможемо так працювати все життя.

Навіть мені ця танцювальна рутина почала набридати, ввечері могло бути по 4-5 виступів і всі на межі можливостей, бо ми не працюємо наполовину, а робимо усе максимально якісно, круто та емоційно. Що вже говорити про Ілону та Генку? Вони старші за мене на кілька років, і вже давно разом, час подумати про дитину. А як взагалі заводити родину, якщо ти працюєш ночами, живеш мало не в коморі і при цьому не знаєш мови країни, в якій працюєш?

Тоді і з’явилася ця ідея з танцювальною школою. Працювати тренером на когось то одне, а от створити власну справу – крутіше. Складно, дорого, занадто дорого як виявилось, але це ВОНО.

Нормальне життя, робота за графіком, рідна Україна. Круті івенти, свої люди, море перспектив.

До того ж зараз я сам собі господар, можу багато часу приділяти тренерству, а це так круто ділитися з людьми любов’ю до танцю, розкривати таланти та просто танцювати.

Я так поспішав до студії сьогодні, що мимоволі задумався: невже справа у вчорашній незнайомці?

Може й сподобалась, гарненька.

Нічого особливого, просто цікава.

І відкрита, така повітряна і легка, але щось її все-таки турбує. Інакше не плакала б.

Так-так, давно мене не вводили в ступор дівчата. Треба зосередитись на тренуванні, вона ж танцювати прийде, от і покажу їй який я професіонал.

Дивлюся на себе в дзеркало: лохмате неслухняне волосся стирчить в різні сторони, тож безуспішно намагаюсь його пригладити, широкі спортивки та майка, м’які кросівки. Наче все норм, посміхаюсь своєму відображенню. Ну красунчик!

Все одно якось переживаю, чи що. Ну не могла ж вона мені так запасти в душу з першого погляду, не могла ж?

Це вона хай переживає, я ж тренер.

На годиннику 13:55, чую як відкриваються двері до студії, і вона заходить. Десь поділася уся та вчорашня сміливість, дивиться собі під ноги, а потім помічає мене та нервово посміхається.

Прийшла!

Мабуть більше за все я боявся, що вона не з’явиться.

***

- Привіт, ти прийшла. Вчора забув спитати твоє ім’я. Я Артур.

- Привіт, пам’ятаю. Я Серафима, можна просто Сіма.

- Ого, цікаве ім’я. Ну що ж Сімо, перевдягайся у щось зручне і почнемо з розминки.

Поки дівчина готується до зайняття за ширмою, я включаю улюблену музику, черговий мікс The Weeknd наповнює залу ритмічною мелодією.

Сіма виходить до мене у чорних легінсах, які м’яко кажучи підкреслюють її округлі принади, а зверху, слава Богу, вільна футболка. Здається, я відчуваю як в мне піднімається тиск.

Та що ж таке? Ніби дівчат не бачив?

Сіма підходить до мене та стає поряд.

Такий приємний легкий аромат, це якийсь парфум? Вдихаю глибоко.

Киваю головою і ми починаємо розминку.

Вона постійно дивиться на мене та намагається ідеально чітко виконувати усі інструкції. Якось по -дурному. Видно, що дуже старається, але робить це занадто, все це занадто.

- Так стоп. Сімо, що ти робиш? Ти тут не нормативи здаєш, розслабся і кайфуй під музику. Дивись як я.

Ритмічно та плавно рухаюсь, додаючи оберти руками та головою, а Серафима тим часом дивиться на мене в два ока і знову намагається максимально чітко запам’ятати.

Хіба можна бути такою дерев’яною?

По очам дівчини бачу, що вона ледь не плаче від напруги. Десь поділася та посмішка, вся легкість. Це я щось роблю не так… Це через мене вона нервує?

Або тут щось інше. Треба змінити тактику.

- Хей, Сімо, давай поговоримо трохи, - дивлюся на неї і чекаю, поки дівчина киває головою на знак згоди.

- Я, я не знаю, якось не можу розслабитись…

- Хм, тоді давай ти просто сідай, а я покажу тобі кілька простих рухів. Згода?

Ох, мала, зараз я покажу тобі, як треба.