Провина. Удари 4-6

Провина. Удар 4

Я йшла по коридору слідом за Дель Картаном, а серце так і вистрибувало з грудей. Ніколи ще в мене не було серйозних клієнтів. Настільки серйозних. На практиці в Академії ми працювали з дітьми в сиротинцях, кілька разів я виконувала обов'язки асистентки нашого викладача з емотивних порушень і ходила з ним у лікарню. Але щоб мати власного клієнта - такого не було. Відповідальність тиснула багатотонним тягарем.

Та ще й ця розмова. Неприємна розмова з Дель Картаном, яка відбулася щойно і яка тепер роз'їдала мою совість... І гроші, котрі я запхала в сумочку на плечі, пропікали мені стегно навіть через шкіряний бік сумочки. Я знала, що вони там лежать... Брудні гроші, ненависні... Але такі потрібні мені зараз!

Дель Картан охоче взяв мене на роботу, зрадів, коли я з'явилася в його кабінеті і після недовгої розмови заплатив мені за те, щоб я... гм... не лікувала принца. Щоб я, сповідниця, допустила своєю бездіяльністю незворотний процес знищення драконової іпостасі Його Високості. Я чітко усвідомлювала все це і... мовчала. Королівський маг не скупився, дав досить багато грошей. Пообіцяв заплатити ще, коли моя робота закінчиться. Тобто, коли принц перетвориться на людину... Перестане бути драконом...

І я навіть по-дурному похіхікала, погоджуючись, що принцові буде краще жити звичайною людиною. А щоб це справді сталося, ми йому допоможемо. Оте "ми" тиснуло мені на мозок, гострим шпичаком пронизувало скроню і вгвинчувалось у свідомість. Я була огидною змовницею, підступною зрадницею, котра не лише зважилася занапастити спадкоємця корони, але й стала на один щабель із Дель Картаном, справжнім зрадником престолу, стала такою ж, як і він.

- Форіне, це сповідниця? - раптом почула я за спиною.

Дель Катран обернувся і заусміхався.

- А, Жетті! Вітаю! Так, познайомтеся! Це Іритана, наша нова королівська сповідниця. І не дивися, що вона така юна, вона найкраща з усіх, кого я приймав на роботу. Я перевірив усіх! І ця професіоналка перемогла! - Дель Картан брехав, як дихав.

Він узяв мене за руку і поцілував тильну сторону долоні, став занадто близько біля мене, я чула його солодкі, зовсім не чоловічі парфуми і мені було неприємно.

- А це Деллі Жеттана, фрейліна першого рангу. Із зеленої хвилі. Познайомтеся! - він підійшов до дівчини і теж поцілував їй руку.

Дівчина, котра стояла напроти нас, була дуже вродлива. Пишногруда, з тонкою талією, великими зеленими очима й чорним, як смоль, волоссям, укладеним в дивну зачіску. Я й без пояснень Дель Картана зрозуміла, що вона із Зелених. Вони переважно мали зелені очі різних відтінків та надавали перевагу цьому кольору і в одязі. А на новій знайомій і зелена сукня, і такого ж кольору макіяж вказували на Зелене Коло.

Дівчина гмикнула, зміряла мене поглядом і, напевно, вирішила не удостоювати мене й словом, почала говорити з Дель Картаном, наче мене й не було поряд. Гм. Це значить, що відчуває в мені загрозу, суперницю? В чому суперницю? 

Така поведінка була з категорії ігнорування задля приниження. Але вона мене зовсім не знала. А отже, є щось, чого не знаю я. Як добре, що я гарно вчилася і перечитала майже всю наявну на даний момент літературу про особливості поведінки людей та інших істот у різних ситуаціях. Та ще й про відмінніості кольорових хвиль трохи цікавилася. 

- Я не сумніваюся, Карті, що ти перевірив геть усіх! - усміхнулася Жеттана. - Сподіваюся, вона допоможе Його Високості! Але не так, як це робила під час твоєї перевірки! - примружила дівчина очі. - Знаю я твої методи!

- Жетті, ти неправильно все зрозуміла, - почав чомусь перед нею виправдовуватися Дель Картан. - Наша нова сповідниця із адепток Святої Омми.

- Гм. Щось не схоже, - глипнула дівчина на моє декольте.

Сьогодні я була хоча й у скромніший сукні, але все одно не типовій для мене. Дуже відкрита, така, що притягує погляди. Але йти в перший робочий день у скромній закритій сукні, в якій я ходила все своє життя, було б неправильним. Дель Картана треба було тримати в тонусі. Та й наймав він зовсім не скромний типаж, яким я була в житті, а майже розпусну дівку. До того ж, дурненьку. Що ж, хай так і думає далі. 

- Я давала обітницю Святій Оммі, - промовила я м'яко. - А ви із Зелених адептів? А чи це правда, що насправді ваше волосся зеленого кольору? А ви просто його перефарбовуєте у чорне? 

Дурне питання викликало певний ступор у моїх співрозмовників. Але Жеттана трохи наче заспокоїлася. Зрозуміла, що я дурепа? Вони з Картаном у змові також? Адже коли б хвилювалася за принца, то обурилася б, що така недалека сповідниця йде працювати з дуже хворим чоловіком. Треба було все це добре обдумати...

- Ні, неправда, - заперечила дівчина. - Але про такі речі не розпитують під час першого знайомства, - глянула вона на мене. 

- Знову я сказала щось не те, - ляснула я в долоні, а сама подумала, що вже трохи переграю, треба зупинитися. - У мене завжди так - що в голові, те й на язику. Вибачте. 

- Добре, - промовила Деллі Жеттана. - Потім розкажеш мені, як там принц і що робить, добре? Бо закрився і нікого не пускає до себе, крім Грассі. Я знайду тебе. 

І вона пішла геть, а я подумала, що дуже вже вона фривольно і по-панібратськи говорить про принца. Чи не його коханка часом? Цікаво. Це зовсім змінювало моє ставлення до неї. Слід було поспостерігати за нею і стати подругою. Адже можливо, вона розкаже щось таке, що допоможе зрозуміти принца і сприятиме тому, що він погодиться віддати мені якісь свої емоції. Будь-які.