? ? Післяслово. Останній кадр

Камера рухається повільно, крізь ранковий серпанок над Голлівудом.
Вулиця — залита золотим світлом,
повітря пахне кавою, жасмином і пам’яттю.

Двері старого будинку відчиняються.
На порозі — вона.
Блондинка у світлому пальті, з червоною помадою,
яка більше не маска, а її корона.
Очі — ясні, спокійні, живі.
Поруч — Бім, чорний коргі, що гордо біжить поруч,
його лапки тихо цокають по плитці.

---

Вона зупиняється, вдихає повітря,
наче вперше відчуває, що воно належить їй.
На задньому плані звучить старий запис голосу Монро:

> “I’m just a small girl in a big world,
trying to find someone to love.”

Але тепер сенс інший —
бо вона вже знайшла того, кого шукала.
Себе.

---

Камера піднімається вище —
показує старі вулиці,
де поєднуються тіні пальм і спогади старого Голлівуду.
Вона йде впевнено, крок за кроком,
мов сценою з фільму, який нарешті закінчується хепі-ендом.

На мить вона зупиняється біля вітрини,
де колись бачила фото Монро.
Тепер там — її власне обличчя,
у відображенні скла, поруч із старими афішами.
Дві жінки — різні часи, але одна душа.

---

> Голос за кадром, тихий, ніби з її власного серця:

“Я довго думала, що мене треба врятувати.
Але насправді я просто мала вирости —
і навчитися рятувати себе.”

---

Вона усміхається, кладе окуляри на ніс,
піднімає голову, іде далі дорогою,
яка губиться у світлі.

Сонце піднімається.
Пісня Монро “Kiss Me” тихо переходить у музику струн —
суміш ніжності, ностальгії та нового життя.

Камера зупиняється,
зображення стає зернистим, наче на старій кіноплівці.
На екрані з’являються останні слова:

> “Dedicated to all women who learned to love themselves after the storm.”

Крапка.
Музика стихає.
Темрява.

---