✉️ Розділ XIV. Лист від незнайомки

Вечір був тихий, з запахом кави й дощу.
На столі — ноутбук, відкрите вікно профілю Lady Incognito,
і миготіння нових повідомлень.

Вона вже звикла, що хтось ставить сердечка, хтось пише «ти сильна».
Та цього разу — інше.
Короткий лист, без імені.

---

> *«Я знайшла твій пост випадково.
Ти писала, що колись боялася свого відображення.
Я — теж.

Сьогодні я встала і вперше за довгий час нафарбувала губи.
Ту саму червону помаду.

Мені здається, я теж ожила.
Дякую, Lady Incognito.
Ти не знаєш, як це важливо.»*

---

Вона перечитувала ці рядки кілька разів.
Сльози були — але не болю.
Це були сльози тих, хто нарешті відпустив усе, що тримало.

Вона згадала, як колись сама шукала такі слова —
на дні форумів, у старих фільмах,
у втомлених очах Мерлін Монро,
яка теж просто хотіла, щоб її хтось зрозумів.

І тоді вона взяла блокнот,
той самий, де колись писала листи собі й своїм тіням.
Тепер — новий лист,
але вже не до себе.

---

> *«Дорога незнайомко,
ти не уявляєш, як я рада, що ти існуєш.

Коли ти фарбуєш губи — це не просто жест.
Це революція проти всього, що нас змушувало мовчати.

Ми не однакові, але наші шрами говорять тією ж мовою.

Якщо тебе колись знову накриє тиша — знай,
десь є ще одна жінка, що теж дивиться в ніч і думає про світло.

І це світло — ти.»*

---

Бім підняв голову, ніби відчув її спокій.
Вона погладила його, підвелась і вийшла на балкон.
Ніч була повна місяця — чистого, ясного, мов кадр із фільму 50-х.

Їй здалося, що десь далеко,
через екрани, через міста,
інші жінки зараз роблять те саме —
дивляться у вікно і вже не бояться.

---

Тепер вона знала:
все, що з нею сталося, не було марним.
Біль, що колись нищив,
став мовою, якою вона говорить до тих, хто ще мовчить.

І, вперше за багато років,
вона відчула не просто спокій —
вона відчула призначення.

---