✨ Розділ IX. Дорога додому

Вечір був теплим і тихим, як післякадр у старому фільмі.
Місто дихало золотими відблисками ліхтарів,
і вона йшла повільно, несучи торбинку з новими речами.
Бім дріботів поруч, час від часу підскакуючи до вітрин,
у яких світилося світло кав’ярень і крамниць.

На розі вона зупинилась біля невеликої лавки,
де пахло ваніллю і теплим печивом.
— «Для мого джентльмена», — усміхнулася вона,
і продавчиня загорнула маленький пакетик із печивом для собак.
Вона навіть не помітила, як у дзеркалі біля каси відбилось її обличчя —
червоні губи, блиск очей, тиха гідність у погляді.
Ця жінка була не чужою — це була вона,
та, яку світ колись намагався зламати.

Дорогою додому вона слухала, як цокають її каблуки по тротуару.
Раніше цей звук лякав її —
він здавався занадто гучним, занадто «видимим».
Але тепер кожен крок звучав, як музика —
ніби в ритмі старого джазу, який колись слухала Мерлін.

Бім біг попереду, і коли вони нарешті дістались дому,
вона відкрила двері, вдихнула знайомий запах свого притулку
і вперше не відчула самотності.
Вона розгорнула пакунок і поставила перед Бімером печиво.

— «Ти сьогодні теж герой, правда?» —
сказала вона, і його очі блиснули вдячністю.

Вона роззулася, але на мить зупинилася,
дивлячись на пару червоних туфель,
які стояли в кутку, припорошені пилом часу.
Класичні, лаконічні лодочки — її колишній страх,
символ того, що вона «не має права бути помітною».

Вона витерла з них пил і взула.
Трохи хитко, трохи невпевнено, але з внутрішньою рішучістю.
Каблуки тихо простукали паркет,
і цей звук був, як биття серця,
що вперше за довгий час звучало у гармонії з нею самою.

Вона підійшла до дзеркала.
Помада все ще сяяла, волосся блистіло під світлом лампи.
Її нове обличчя більше не здавалося чужим.

Бім склав морду на її ногу,
і вона нахилилася, щоб обійняти його.
У цьому дотику було все: вибачення, вдячність, спокій.

> Уперше за роки вона не боялася бути жінкою.
Уперше — не грала, а просто була.

Вона підняла голову, ще раз глянула на себе в дзеркало
і тихо, ніби молитву, прошепотіла:
— «Завтра напишу. Про це все. Нарешті.»

---