?️ Розділ VI (продовження). Сяйво у тріщинах

Вона довго дивилася на себе в дзеркало, перш ніж наважилася.
Світло лампи було холодним, воно падало на її темне волосся,
і здавалося, що вся минула вона — у цих пасмах,
у цьому кольорі, який носив у собі спогади, як попіл.

Коли перша крапля фарби торкнулася її коренів,
вона відчула дивне полегшення — майже біль.
Наче відрізала невидимі нитки, що тягли її до минулого.
Серце билося швидко, як перед сповіддю.
Запах аміаку різав повітря, але в ньому був присмак свободи.

Вона стояла у ванній, у старій футболці, з руками в рукавичках,
і думала про все, що відпускає:
голоси, що принижували;
людей, які зрадили;
любов, яка зламала;
себе — колишню, покірну, мовчазну.

Фарба стікала по шиї, і це відчувалося, ніби гріхи сходять разом із нею.
Їй здавалося, що темне волосся — то її біль,
а кожен відтінок, що світлішав, — це спогад, який вона прощає.

> “Нехай усе, що мене тримало, зникне,” — прошепотіла вона.
“Нехай залишиться тільки те, що я є.”

Коли вона змила фарбу, вода текла сірою,
наче минуле спливало у стічні труби.
Вона підняла голову, поглянула у дзеркало — і застигла.
У відображенні була жінка, яку вона не знала.
Але водночас — яку чекала все життя.

Світле волосся падало на плечі,
в очах — блиск, що раніше був лише у мріях.
Вона виглядала втомленою, але справжньою.
Не лялькою, не примарою, а живою істотою,
яка пройшла крізь пекло і не згоріла.

Сльози котилися по щоках, але то були не сльози болю.
То була тиша, що нарешті розчинилася.
То була мить, коли вона дозволила собі бути — без страху, без дозволу, без каяття.

Вона торкнулася нового волосся — воно було м’яке, тепле, мов світло після бурі.
І їй здалося, що навіть серце стало світлішим.
Те, що колись було вагою, тепер стало крилами.

> “Я не втекла,” — сказала вона собі.
“Я повернулася.”

У цій блідості було сяйво, у цій слабкості — сила.
Блондинка — не маска.
Блондинка — це світло, яке вона знайшла у собі,
там, де колись була тільки темрява.

І, можливо, саме тому дзеркало більше не лякало.
Воно просто мовчало — вперше за довгий час —
і віддзеркалювало жінку,
яка перестала бути чужою собі.

---