Сповідь у стилі старого Голівуду.Монолог червоної помади
? Розділ I. Дзеркало дитинства
Тоді світ був простішим.
Світло ранку спадало на підлогу, як розлите молоко, і вона вірила, що в кожній плямі є таємниця.
Дорослі говорили, що життя важке, але вона сміялася — бо не знала, що таке тягар.
Її душа ще не мала подряпин, і серце билося без страху, як крило птаха, що вперше торкнулося неба.
Вона вірила в любов — не в ту, що у фільмах, а справжню, тиху, як погляд між словами.
У гідність — не як у позу, а як у внутрішнє світло, що змушує стояти рівно, навіть коли ніхто не дивиться.
У доброту — просту, як теплі руки матері, запах ванілі й сміх у кухні.
Тоді вона ще не знала, що світ може бути байдужим.
Що сміх може боліти, якщо не твій.
Що люди можуть дивитися просто в очі — і бачити лише слабкість.
Але поки що вона не знала цього.
Стояла перед дзеркалом, маленька, у світлій сукні, й дивилася на своє відображення, наче на подругу.
У її очах відбивалося небо — чисте, без тріщин, без дощу.
І, можливо, саме тому воно запам’ятало її такою — ще до болю, до втоми, до нічних міст і розбитих ілюзій.
Світ тоді здавався нескінченним.
А душа — вічною.
І ніхто не сказав їй, що колись доведеться навчитися світитися не від щастя, а від темряви, яка прийде згодом.
#1601 в Жіночий роман
#1321 в Різне
#243 в Поезія
Відредаговано: 07.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
