Розділ 5

Звуки стихали позаду мене, віддаляючись. Я мчав вперед. Звідки не візьмись з-під арки будівлі вискочив велосипедист. Я загальмував, ледь втримавшись на ногах. Він теж встиг зупинитись, сердито зиркаючи на мене.

— Ти ідіот чи що? — долинув із шолома роздратований жіночий голос. — Тебе дивитись по сторонах не вчили? — вона скаженіла від мого божевільного виразу обличчя.

Грим надавав мені нахабності. Я нахилив голову праворуч і вивчав її міміку. Неонові колеса потухли без руху, очікуючи свого часу, щоб знову засвітитися в темноті.

Я повільно відділив чорну троянду і завмер, очікуючи її дій.

— Чого витріщився? — випалила вона. — Звільни дорогу!

Ступивши крок ближче, застромив квітку між кермом та тросиком, що слугував для ручного гальмування. Мої чорні намальовані губи скривились у посмішці, дратуючи велосипедистку ще більше.

Я відступив і щодуху розігнався, набираючи швидкість. У спину мені летіли її очманілі вигуки, які характеризували саме її, аж ніяк не мене.

Що спонукало мене щовечора гримуватися і виходити на вулицю? Залежність від емоцій. Хтось читає книги і проживає чуже життя, отримуючи свій кайф. Хтось кидається з мосту, прив'язаним за кінцівки до страховки і кайфує у вільному польоті. Хтось підіймається на вершину гори, підкоряючи її та випробовуючи власні сили. Хтось скуповує всі квитки на концерти улюбленого рок-виконавця і відривається в натовпі таких же, як і сам, фанатів. Хтось відвідує театри, де насичується витонченою майстерністю режисури та акторської гри. 

Вони отримують свої емоції, заплативши за них. Я ж забираю їх задарма, зчитуючи з облич обраних мною персонажів, коли вони найменше того очікують. І мені здається, що такі емоції в рази щиріші, від тих, за які заплатили.

На швидкості відчувалась свобода. Я був поза системою. Сам по собі. Вітер в обличчя перехоплював подих, відчувалась напруга в м'язах. Я жив своє життя, хоч воно й було недосконалим, без досягнень і медалей, без масштабного визнання.

Перестрибнувши декілька сходинок, одразу увірвався на криту терасу ресторанчика, що готувався приймати гостей. Прошмигнувши між столиками, пірнув глибше, привертаючи увагу охоронця. Я провокував його і насолоджувався тим спантеличенням, яке охопило чоловіка зненацька. Він кинувся наздоганяти мене, щоб виштурхати за межі закладу, та я був швидшим і маневрував між столиками, пританцьовуючи і беззвучно регочучи. Я доводив його до межі зриву. Під'їжджав ближче на відстань витягнутої руки і ухилявся, коли він намагався мене схопити за полу піджака, яка розвівалась від руху.
Його дратівливість тішила в мені маленьку дитину, яка любила дражнитися задля веселощів.

Довівши охоронця до стану злості, кинув йому на стіл чорну троянду і, розкланявшись, залишив його відхекуватись. Іронічна посмішка майоріла на моєму загримованому обличчі.

Проїхавшись повільно метрів з десять, демонстративно витягнув вперед залишки букета і роздивляючись його, наблизився до дівчини, яка знімала мою виставу на телефон. Вона сміялась та махала мені рукою. Видно було, що все це дійство зі сторони виглядало захоплююче.

***

Любі мої читачі!

Вітаю вас на сторінках моєї нової книги та бажаю приємного читання!

Щоб не загубити оповідання, раджу підписатися на авторку та додати книгу в бібліотеку.

А якщо вам сподобались герої, то подаруйте їм сердечко)

Вам не важко, а мені буде неймовірно приємно)

Всі візуали до історії в моєму телеграм–каналі t.me/SofiVolar. Запрошую доєднатись, щоб не пропускати новини.

Ваша Софі Волар ❤️