Розділ 3

Двері розчинилися і мене охопило свіже весняне повітря. Вдихнувши на повні груди, заплющив очі, насолоджуючись вже досить теплим вечором. Тепер місто моє! Моя сцена! Мій вихід та мій зірковий час!

Після школи єдине місце, де я хотів навчатися звичайно ж був театральний коледж. Я навіть не розглядав інших варіантів. Та вступити на омріяну акторську майстерність не вдалося. То ж я зупинився на факультеті режисури, не уявляючи себе в жодному іншому навчальному закладі.

Мама переконувала мене, що це поганий вибір і з цього багато не заробиш. Що одиниці випускників стають насправді відомими та мають гонорари за свою роботу. Та хто ж слухав голос розуму, коли в душі з дитинства палала безмежна любов до сцени.

Розігнавши спогади, виїхав на асфальтовану доріжку і щодуху помчав у сторону парку. Волосся приємно розвівалося на швидкості.

Ролики — ще одна моя безмежна пристрасть дитячих років. Незліченний кілометраж міських вулиць та парків, дворів, спусків та підйомів підкорено завдяки їм. Вони — продовження мене. Навіть збиті коліна та лікті жодного разу не змусили кинути рух крізь потоки повітря. 

А ось і перші глядачі!

Я наближався до двох дівчат, які прогулювались вечірнім парком та весело розмовляли. Студентки чи школярки важко зрозуміти, але це й неважливо насправді. Важливо те, як вони відреагують. Реакція в моменті — це те, за чим я полюю і чим насолоджуюсь. Раптовість. Від моєї появи у всіх виникають різні емоції — хтось сміється, а комусь стає духу кричати та злитись, хтось обіймає і питає дозволу на селфі, а хтось крутить пальцем біля скроні і цідить крізь зуби нецензурну лайку, хтось здивовано закриває обличчя руками, а хтось з піною біля рота намагається повчати чи навіть погрожує викликом поліції. Всі ці виплески їхніх емоцій смачні та різноманітні. Всі вони є підтвердженням того, що я досконало навчився володіти моментом.

Ролики шурхотіли доріжкою, сповільнюючись. Я зробив різке коло навколо дівчат, заглядаючи їм у вічі в очікуванні щирих непідробних емоцій. 

— О, боже! — верескнула одна з них, сахаючись та хапаючи подругу за руку. За секунду вона завмерла на місці, затамувавши подих та не наважуючись вдихнути.

Друга ж дівчина, яка не встигла зрозуміти, що відбувається, уважно слідкувала за мною, притиснувшись до подруги. Секунда, дві, три... Вибух!

Дівчат накрив сміх.

Я зупинився, посміхаючись. Чорна фарба на губах виглядала зловіщо, та їх вже це не лякало. Перші емоції змінилися зацікавленістю. А моя доза адреналіну потрапила в кров, сповнюючи мене бажаним драйвом. 

Відділивши від оберемка троянд білу, простягнув дівчині, що злякалась. Вона обережно взяла квітку, торкаючись моєї руки в чорній рукавичці.

Зробивши коло, я заглянув через плече в обличчя іншої дівчини і вона знову залилась щирим сміхом. Її очі сяяли, виблискуючи у світлі паркових ліхтарів. Друга троянда, теж біла, торкнулась її долонь.

Крок за кроком, я ступав спиною вперед, обличчям до дівчат, вбираючи залишки їхніх емоцій, а потім плавно зробив оберт навколо себе і зірвався з місця, залишаючи по собі аромат троянд.

***

Любі мої читачі!

Вітаю вас на сторінках моєї нової книги та бажаю приємного читання!

Щоб не загубити оповідання, раджу підписатися на авторку та додати книгу в бібліотеку.

А якщо вам сподобались герої, то подаруйте їм сердечко)

Вам не важко, а мені буде неймовірно приємно)

Всі візуали до історії в моєму телеграм–каналі t.me/SofiVolar. Запрошую доєднатись, щоб не пропускати новини.

Ваша Софі Волар ❤️