Розділ 2

Театральний коледж був моєю мрією з дитинства. Мама працювала прибиральницею в його стінах і після школи я їхав до неї та спостерігав за репетиціями студентів. Малого ніхто й не помічав, адже всі були зайняті собою та своїми ролями. Майбутні актори театру відпрацьовували майстерність, а я всотував, як губка, їхні емоції. Вчився випускати на волю кожен рух, міміку та жест. Потім, коли вони розходились, а сцена звільнялася, я виходив туди і пробував скопіювати їхні репетиції, уявляючи себе відомим актором. Мріяв про те, як публіка встає та аплодує моєму таланту перевтілення. Але все, що я отримував, були лише зауваження мами, що я знову не виконав домашнє завдання і тепер сидітиму весь вечір над уроками.

Озирнувшись довкола, повернувся зі спогадів до власної кімнати. Односпальне старе ліжко притулилося до стіни, вкритої не одним шаром шпалер. Вицвілі візерунки, модного десяток років тому дизайну, повзли по стіні, подекуди невдало поєднуючись на стиках двох полотен. Замість шафи — вішак з пластикових трубок, який я замовив на одному із сайтів господарчих дрібничок. Ну і гримерний стіл. Він один був тут новим та сучасним, дорогим, порівняно зі старим меблюванням кімнати. В оточенні двох десятків ліхтариків, які підсвічували мої емоції — гнів, злість, радість та гордість, — розмістилося дзеркало. Навіть у такому обмеженому просторі я мав власний всесвіт, де перетворювався з непримітного сірого екземпляра в яскравого та емоційного божевільного.

Важко описати словами, як я упивався щирістю, яку провокував на обличчях випадкових перехожих. Їхні вирази облич — найсмачніші моменти вечірніх шоу, які я влаштовував у різних районах міста.

Біля дверей, у кутку кімнати, стояли ролики. Завершальний елемент мого образу. Без них ніяк. Саме вони дарували швидкість та раптовість моєї появи й зникнення.

Тоді, в дитинстві, я попадався на сцені неодноразово і це пригнічувало мене, адже деякі студенти висміювали мої спроби себе в акторській майстерності. Це додавало ще більше замкнутості та сірості тому хлопчику, який так щиро хотів бути відомою зіркою сцени. Та попри все це, я всеодно не відступав, хоч і знав, що можу знову бути захопленим зненацька кимось — студентом, що повернувся забрати речі, чи викладачем, який йшов повз і вирішив зазирнути, дивуючись ввімкнутому світлу.

В протилежному кутку кімнати стояла моя кур'єрська жовта сумка, в якій щодень змінювались різноманітні пакування фастфудів. Їх замовляли, щоб нашвидкоруч перекусити в обід чи посмакувати в ліжку у вихідний день. Ще годину тому в ній смачно пахла гаряча піца з пепероні та товстим шаром тягучого сиру.

Наразі ж там жив оберемок троянд. Їх тонкий солодкуватий аромат насичував повітря кімнати. Білі та чорні квіти чекали мого виходу в світ. Сьогодні дванадцять випадкових глядачів їх отримають, як винагороду за щирість.

Міцно затягнувши ремінці на роликах, защібнув їх. Пролунало характерне клацання, щільно фіксуючи ролики на ногах. Підхопив з кур'єрської сумки оберемок троянд і ступив за двері свого помешкання. Крок за кроком темряву приміщення освітлювали неонові блики від коліщат роликів. Вони підсвічували дорогу до виходу з коридору, немов натякаючи на те, що зараз відкриються куліси і вибухнуть шалені оплески.

***

Любі мої читачі!

Вітаю вас на сторінках моєї нової книги та бажаю приємного читання!

Щоб не загубити оповідання, раджу підписатися на авторку та додати книгу в бібліотеку.

А якщо вам сподобались герої, то подаруйте їм сердечко)

Вам не важко, а мені буде неймовірно приємно)

Всі візуали до історії в моєму телеграм–каналі t.me/SofiVolar. Запрошую доєднатись, щоб не пропускати новини.

Ваша Софі Волар ❤️