глава 1

Надворі йшов такий потужний і щільний ливень, що не видно було на відстані декількох метрів. Нічне хмарне небо інколи пронизували поодинокі спалахи розгніваної грози, що з кожним новим ударом ніби доказували всім, що не існує більшої сили, аніж вони. Сильні пориви вітру створювали такий неприємний звук, від якого з’являлися мурашки на шкірі. Вони розбігалися в різні сторони по всьому тілу і зникали десь в районі серця, в надії, що душевне тепло зігріє їх. Темні образи навколишніх дерев нагадували небесні стовпи, які починалися на землі, а закінчувалися десь у небесній пітьмі, що здавалася просто безкінечною. Раз по раз у повітрі лунав такий грім, що навіть металеві речі починали несамовито тремтіти. Десь вдалині у старе дерево нещодавно влучила блискавка і воно легенько палало у навколишньому дощовому божевіллі. Язики помираючого полум’я на промоклому дереві робили свої останні спроби втекти від стихії води, що лилася на них з небесної темряві. Навіть найпотужніші автомобілі зупинилася на узбіччі, адже їхні двірники просто не встигали розвіювати чималі дощові каплі, що за розміром нагадували великі мандарини.

На майже забутому кладовищі, де відвідувачами були лише випадкові заблукавші чи наркомани, стояли дві постаті у чорних плащах, вони зберігали між собою чималу дистанцію. Якщо поглянути на цю картину з невеликої відстані, то помилково можна було подумати, що це просто якісь кам’яні статуї, які стоять на своїх місцях вже не перший десяток років. Дощові каплі ніби відбивалися від темної тканини їхнього одягу ще до того, як падали на плащі, ніби їх оточував невидимий непроникний щит. Із каптура одного з них випромінювалося якесь легеньке світло,промені якого губилися у навколишній темряві. Із каптура іншої постаті долинав швидкий гарячий подих, немов той, хто був під плащем мав при собі невеликий, але потужний двигун, що й викидав в повітря чималу кількість теплоти. Хоча вона також розсіювалася подібно світлу, адже сильні пориви вітру могли збити з ніг навіть людину. Обоє чекали одного й того ж, і попри такий чималий відрізок часу, стояли вони приблизно пів години, особи не перекинулися навіть словом між собою, ніби не помічали одне одного. Нарешті в декількох метрах від них не зрозуміло звідки з’явилася третя постать, яка швидко прямували до нічних гостей кладовища. Чоловік ніби просто вийшов із непроникної темряви, його хода була настільки швидкою, що важко було уявити, як йому вдається зберігати рівновагу і граційність, для нього ніби не існувало ні дощу, ні вітру, ні чого земного… лише випадкові гості, які й змусили його прибути в це місце.

• Що ви тут робите? – сердито запитав новоприбулий.

• Потрібно обговорити деякі деталі майбутнього, - промовив той, що стояв зліва.

• Те, що ви тут знаходитесь факт для мене настільки неприємний, що в мене з’явилися б мурашки по шкірі, якщо це було б можливим.

• Звикай, - посміхнувся демон страху, чоловік, що стояв зліва, - у цьому світі ми незабаром будемо не такими вже й рідкими гостями.

• Ви ніколи цього не зробите, - втрутився чоловік, що стояв праворуч,- ні тобі, ні твоєму господареві на надана така сила, щоб ви змогли переходити границю.

• Ти забув сказати «поки що» , - знову посміхнувся демон.

• Мені все рівно, - розгнівано почав новоприбулий, - невже світ вже настільки сильно змінився, що ви будете боротися за нього?

• Ми не будемо за нього битися,- спокійно промовив ангел надії,- нам доведеться стримувати зазіхання таких як він, - чоловік кивнув у сторону свого опонента.

• Знову ваші балачки про невтручання,вони нічого не варті.

• Та розслабся, - промовив демон,- ти ж ангел смерті, ти на нейтральному боці.

• Отож, моє призначення – це зберігати баланс темної і світлої сторони. Я думаю правила вам нагадувати не варто.

• Розумієш, мій друже,- засміявся демон,- якщо постаратися, то можна знати маленький-маленький недолік. У договорі чітко сказано,- він підняв руку в якій миттєво з’явився якийсь старий пергамент,на який також не потрапляло жодної краплини дощу, - що ні янголи, ні демони не можуть активно діяти у світі людей. Ми можемо лише підштовхувати, але… не показуватися на очі і не робити нічого надзвичайного.

У повітрі знову пролунав гучний грім, немов би небеса розкололися на декілька шматків і їхні уламки ось-ось почнуть падати на землю. Здається дощ трохи заспокоювався, але все ще було погано видно у темряві навколишнього німецького кладовища.

• Все змінюється, - знову почав демон, - і вже наступає той час, коли вам,- він з посмішкою кивнув на чоловіка, що стояв праворуч, - любі мої янголята, доведеться вступити в бій і навіть Йому буде не під силу якось відкрутитися.

• Та робіть на небесах, чи ще десь що завгодно,- повторив новоприбулий, - якщо ви почнете з’являтися тут, я вас всіх відправлю назад так, що більше не захочете.

• Ти повинен розуміти всю складність ситуації, - спокійно почав ангел, - ми не проти залишити цей світ людям, але демони просто згорають від нетерпіння, щоб його захопити.

• Він каже правду, - погодився демон, - і в нас є план. До речі, він тобі повинен сподобатися,- він звернувся до нейтральної сторони.

• Ні янголи,ні демони… ми не будемо ні ногою у вашому світі, але… війна… вона не минуща, ти ж повинен розуміти. І границю між нашими світами може зруйнувати тільки людина, отже…

• Не пройшло й року після того, як ваший ручний пес зазнав поразки, а ви вже вигадали щось новеньке, - зі злістю відповів ангел.

• Гітлеру забрало здорового глузду, Друга Світова війна… звучить цікаво, але нам від нього не цього потрібно було, але не будемо про минуле.