Глава 7

*** *** ***

Все пройшло не так жахливо як того ватро було очікувати. Макс переніс Анжелу в незнайоме для нього місце, але враховуючи впевненість з якою вона описувала саме це місце хлопець вирішив більше нічого не запитувати. Як виявилося, Орден світла, як вони себе називають не має єдиного центру і тому всіх представників не можливо було зустріти в одному місці. Максу звісно вже доводилося зустрічати їхніх головних керівників тієї ночі, коли він вперше зустрівся з людьми, що володіють силою демонів. Як виявилося згодом, йому пощастило, що зустрів він саме простиг слуг, які не мали особливих вмінь, лише створення вогняних куль, які в декілька разів були меншими і відповідно слабкішими від тих, що можуть створювати чотири вершники. Слуги мали велику фізичну силу у порівнянні із звичайними людьми, також пере двигалися вони набагато швидше. Всі процеси в їхньому організмі кардинально змінювалися і тому вони могли швидко відновлюватися від ран, які були нанесені зброєю смертних. З ними можна було боротися найрізноманітнішими способами, адже вразливим місцем в них була голова. Так. Якщо знести голову слузі вершників, то ніяка регенерація не допоможе, адже де можна було знайти запасну голову.

Вони стояли перед високим довгим провулком, вдалині якого легенько сяяв ліхтар. В місті все ще була ніч, але до світанку залишалося вже не багато часу. В цьому районі хлопцеві ще не доводилося бувати, тому він не міг впізнати знайомих обрисів будівель чи інших пам’яток. До них долітали далекі звуки котів, які влаштували бійку, ці звуки час від часу пронизували майже мертву тишу, як блискавки пронизують нічне затягнуте важкими хмарами небо. Анжела взяла за руку Макса і промовила:

• Ходімо зі мною, вони зрадіють, коли побачать мене живою.

• В такому одязі, - хлопець обвів поглядом своє лахміття, - мені краще звалити до дому, поки мене ніхто не побачив. Тим паче я маю алергію на ту фігню, яку несуть вам ваші керівники і коли я знаходжусь біля них більше ніж декілька хвилин ця алергія починає загострюватися… а далі може статися щось непередбачуване.

• Добре, - незадоволено зітхнула дівчина,- коли ми з тобою побачимося?

• Невже запрошуєш мене на побачення? – посміхаючись запитав Макс.

• Якщо ми на тій зустрічі повбиваємо декілька людино-демонів, то це можна буде назвати побачення. Як мені з тобою зв’язатися?

• Є два варіанти: перший – менш приємний, це якщо ти знову опинишся в оточенні десятка божевільних, які хотітимуть твоєї крові. І варіант другий – ти просто мені зателефонуєш. Який тобі більше до душі?

• Я вирішила поки що не опинятися в оточенні божевільних, тому…

• Знаєш… туди, куди ти зараз тримаєш напрямок не менше божевільних ніж на площі сьогодні вночі, тому будь обережною.

• І це мені каже людина, яка вже встигла померти, - посміхнулася Анжела.

Макс написав їй номер свого мобільного телефона на шматку порваної сорочки і в останній раз легенько посміхнувся. Він дивився як дівчина йде по ледве освітленому переулку і сподівався, що вони ще побачаться. Ще пару секунд і її постать зникла у дверях над якими ледве жеврів ліхтар. Хлопець не міг навіть уявити скільки всього доведеться їй пояснювати через якихось декілька хвилин. Але найбільше, що тривожило душу Макса, це те, що у майже всій її розповіді фігуруватиме його ім’я. Не те, щоб його дратувала думка, що в Ордені його почнуть розцінювати як напарника, просто Макс не міг довіряти всім людям. Дехто міг бути інформатором, або просто в один прекрасний день здати всіх через страх чи причинений біль, адже у його ворогів були саме такі методи переконання. Вперше з того часу, як Макс перейняв силу ангела смерті він відчув втому, зазвичай коли він практикувався в чомусь, або вдосконалював свої навики спостерігалося виснаження, але аж ніяк не втома. Декілька годин сну йому не завадили б, хоча Макс не знав чи зможе він заснути. Але ще недавно він думав, що не може померти і декілька хвилин був цілком трупом, отже… можливо було все. Тим паче незапланований відпочинок не здається таким же страшним, як незапланована смерть.

Хлопець використав останні залишки своїх сил і перемістився до своєї квартири. Це переміщення відрізнялося від попередніх, світло освітило ледве не весь провулок і навіть повітря довкола Макса загриміло, немов над його головою знаходився епіцентр потужного урагану. В очах у хлопця потемніло, немов це було його перше переміщення. Макс нарешті опинився у своїй квартирі, але замість того, щоб міцно стояти на ногах, він з гуркотом повалився на підлогу у вітальні. На щастя для всіх, Аня була на кухні і відразу ж поспішила на створений шум. Коли дівчина вбігла до кімнати, на більму килимі лежав Макс, вона обвела його поглядом і звісно що зупинилися на лахміттях, що слугували йому верхнім одягом. Дівчина допомогла йому підвестися і як тільки Макс побачив своє улюблене крісло, відразу ж на нього повалився. Хлопець навіть не глянув на Аню, адже мав уявлення, що вона про нього думає, та ще й той факт – в якому стані він з’явився перед нею, в дівчини вже з’явилися не менше ніж десяток запитань. Як не сумно було Максу це згадувати, але він обіцяв їй все розповісти, адже вона згодилася йому допомагати. Хлопець лише хотів відпочити, можливо навіть заснути, адже він не спав вже більше ніж тиждень, хоча до сьогоднішньої ночі ніякого виснаження не відчував.

• Що з тобою трапилося? – без нот гніву запитала Аня.

• Кляті демони, - промовив хлопець, ледве залишаючись при свідомості, його голова йшла обертом, а очі здається ось-ось закриються на пару днів. – Я… я разок… ну, трішки помер.

• ЩО?

• Помер… це коли серце зупиняється, пульс відсутній, ніякі методи для того, щоб змусити знову його битися не допомагають,- Макс трішки посміхнувся, коли згадав, як Анжела робила йому штучне дихання, - отже… коли душа відділяється від тіла, тоді… хоча стривай! Ти ще жива і тобі не потрібно знати про такі речі. Так, не потрібно.