Глава 6

*** *** ***

Біля темного мосту, над головною протокою міста, на який ледве падало світло від далеких ліхтарів стояло дві постаті. Вони обидві обличчями були повернуті в сторону темряви вулиці з якої з хвилини на хвилину повинна була з’явитися дівчина. Небо затягнули настільки тяжкі хмари, що цей міст нагадував собою темну арку – з усіх боків він був оточений повною темрявою. Внизу, там де вже починалася вода деінде сяяли маленькі вогники, що були чи то маяками, чи маленькими катерами, адже з такої відстані розібрати, де річка починається, а де закінчується було просто не можливим. Надворі було досить тепло в порівняні з останніми ночами, лише легенький вітерець час від часу нагадував, що не варто розслаблятися і що ближче до світанку не слід очікувати такої само привітної погоди. У повітрі немов застигла атмосфера очікування з деяким присмаком неминучості, яка могла спіткати кого завгодно в цьому місті. Ця атмосфера панувала в місті з того самого моменту, як пару десятків людей згодилися прийняти від сил темряви таланти, які призначені для знищення світу. Але тільки віднедавна всі інші жителі цього прекрасного міста змогли відчути цю гнітючу атмосферу. Страх, що народився із першими жорстокими вбивствами ніби літав у повітрі в пошуках нових душ, в які він ще не встигнув потрапити. Ніхто звісно не підозрював про те, що їхній світ поступово починає змінюватися, але кожна людська душа відчувала близьку небезпеку, що здається заповнила майже всі найменші щілини в місті.

Високий чоловік, що стояв праворуч майже весь був закутаний в чорний плащ із каптуром тихо посміхався, дивлячись на свого сусіда. Вони не зрушували із свого місця вже майже пів години, але ніякої втоми, ні моральної, ні фізичної ніхто з них не відчував. Іншою постаттю був молодий хлопець, також одягнений у все чорне, але на відміну від свого сусіда, на ньому були звичайні чорні джинси і така ж сорочка, яка зливалася в чорну пляму, яка досконало обтягувала всю фігуру хлопця. В нього біля одного вуха був невеличкий мікрофон, який час від часу легенько мигав, цей хлопець постійно тримав зв’язок і кимось, хто повинен був підійти до їхньої невеличкої компанії.

• Ну ти й вигадав,- все ще сміявся Дрейк,- і вона погодилася тобі допомогти?

• Не всім людям легко дивитися на те, що відбувається навкруги, - відповів Макс.

• Ага, я знаю, але ж… ти її попередив про те, що це досить небезпечна справа?

• Звісно що попередив, - скривився хлопець, - це була її ініціатива, після розриву із своїм хлопцем вона не знає куди себе подіти, вона навіть за навчання взялася, якщо маєш скільки вільного часу, то чому б не допомогти нам врятувати світ?

• Твій план звісно що добрий, - вже серйозно почав Дрейк,- але якщо вона загине, то її смерть буде тягарем твоєї душі, ти ж це розумієш?

• Краще нехай вона загине в світі людей, аніж доживе до того часу, коли тутешні околиці приймуть вигляд пекла.

• Це звісно що логічно, але це факт нічого не змінює,- продовжував ангел смерті,- від цього гріха тобі не відкрутитися.

• Можна подумати, що в мене є шанси потрапити до раю, - посміхнувся Макс і тяжко додав, - де б мені знайти людську душу. До речі я ж можу переносити людські душі в інші світи?

• Якщо на деякий час будеш виконувати всі мої обов’язки, - задумався Дрейк,- то так, ти зможеш переносити людські душі в інші світи. Але для того, щоб здійснити ще один твій божевільний план, тобі доведеться бути ангелом смерті майже весь людський день. Це не так вже й легко.

• Чому аж цілий день? Невже не можна просто перейняти твій обов’язок на певний період часу і все?

• Тебе можуть розцінювати в іншому світі не як провідника, а як померлого, тому всі повинні звикнути до того, хто переносить людські душі. Я вже владнав справу з твоїм майбутній іміджем – я повідомив всіх представників інших вимірів про те, що мені потрібен один вихідний, щоб зустрітися із Богом, чи як ви його там називаєте, отже… в період моєї відсутності всі мої обов’язки будеш виконувати саме ти. Не переймайся про те, що тебе не впізнають, я вже декілька разів здійснював таку операцію, тому в інших світах це не буде новиною, але ти повинен триматися настільки впевнено, щоб ні в кого не виникло сумнівів щодо тебе. Тебе повинні сприймати як безсмертного, а не як людину.

• Все зрозуміло,- промовив хлопець і не приховуючи щирого здивування запитав,- а ти й справді відвідаєш… ну, ти зрозумів.

• Доведеться, - важко зітхнув Дрейк, - ми з ним не розмовляли досить довго… вже п’ятдесят років.

Макс легенько притисну до свого вуха мікрофон і схвально кивнув головою.

• Вона буде на місці за пару хвилин, - промовив хлопець, - до речі, ти не збираєшся йти… ну, виконувати свої обов’язки.

• Ти з мене знущаєшся! – засміявся Дрейк, - щоб я пропустив таку картину, нізащо!

• Як хочеш,- зітхнув хлопець, - сам будеш себе відрекомендовувати. Знайомити вас я не збираюся, це якось… не правильно – знайомити живу людину із смертю.

• Мене завжди дивував людський хід думок, просто познайомити дівчину із ангелом це виглядає не правильно, а використовувати її як наживку – це нормально.

• Ти ж ангел смерті, - посміхнувся Макс,- люди для тебе залишаються незбагненими істотами.

Вдалині почулися швидкі людські кроки, які невпинно наближалися. Дрейк і Макс переглянулися і обидва почали легенько посміхатися. Швидке цокотіння перетворилося в монотонний звук, що нагадував звучання якогось музичного інструменту. На мосту показалися обриси дівчини і вже через пару секунд вона важко дихаючи зупинилася біля Макса. Аня була одягнена в коротку юбку і легеньку футболку, на ногах звісно що були високі підбори.