Глава 40

Викрити зрадника та дізнатися, хто хоче знищити Повелителя було, як знайти голку в копиці сіна. Неймовірно складно. Розмірковували Зореслава із Глібом над важкою загадкою Повелителя увесь вечір, аж до початку бенкету. Робили припущення, узгоджували план дій. Не повірили, звісно, Анзурат. Обоє дійшли висновку, що, найімовірніше, це наклеп. Хіба ж можна такій зміюці вірити? Однак не просто так вирішила принцеса обмовити управительку. Треба було за будь-яку ціну  розговорити Карліту.

Тож вирішила Зореслава викликати заклопотану карлицю у якихось неважливих справах. Прикрас забажала та зачіску хитромудру зробити. Неприваблива карлиця, може, й трохи обурилася. Насупила свої кошлаті брови, скривила товсті потріскані губи, проте забаганки вередливої гості виконувала.

Найцікавіше із зачіскою вийшло. Бо сухорлява утоплениця, яку Карліта прислала, ніяк не могла навести лад тому густому та пишному водоспаду волосся. Плуталася кістлявими пальцями у численних прядках, лише болю завдаючи бідолашній своїй жертві. Тож знову був привід подзвонити у магічний дзвіночок.  З’явилася похмура Карліта. Здавалося, що сіре обличчя її аж почорніло, а поодинокі бородавки на щоках ніби й в розмірах збільшилися, така вона була роздратована. Однак прохання Зореслави вислухала.

- Добре, допоможу вам, пані. Але якщо не вийде, то ви вже самі зробіть якось ту зачіску, бо немає у нас в замку таких умільців, - пробурмотіла Карліта.

І почала кострубатими пальцями своїми у  повітрі водити й прядки волосся акуратно самі запліталися у коси, а потім витіювато складалися у якийсь волосяний шедевр. Дивилася Зореслава зачаровано у дзеркало, й побачила з подивом, як з’являються на цьому майстерному витворі чорні квіти такі ж, як і в урочистій залі. Хоча, звісно, меншого розміру й не так багато.

- Карліто, чародійнице моя, - вигукнула радісно, - це майстерно! Як, напевно, чудово володіти такими корисними магічними здібностями.

Знітилася від такого щирого захвату Карліта й промовила:

- У моїй роботі ніяк не обійтися без магічних здібностей. Я маю підтримувати лад в оселі найвеличнішого мого володаря.

- Тож, виходить, що в цьому замку можна використовувати свою магію? – спитала зацікавлено Зореслава.

- Ну, прямої заборони немає, - задумливо відповіла карлиця. – Проте не заздрю тому, хто наважиться зашкодити Повелителю. Я особисто докладу всіх зусиль, щоб та істота сконала у тяжких муках.

Чим довше Зореслава дивилася в ті страдницькі очі, на те зовсім не привабливе обличчя карлиці, тим більшою була впевненість її в тому, що Анзурат збрехала. А от коли про Повелителя говорила управителька, начебто й сірувате обличчя її посвітліло й очі якимось радісним вогнем спалахнули. Несподівана думка промайнула в голівці кмітливої відьми. А чи не закохана потворна карлиця у свого темного господаря?

- Карліто, я б теж хотіла служити Повелителю вірою і правдою. Проте мені варто дізнатися більше про мешканців замку, наприклад, про принцесу Анзурат. Хто вона Повелителю і чи не становить загрози? Бо зізнаюся відверто, вона дуже мерзенно вчинила з моїм коханим Глібом.

Красномовною злістю враз наповнилися очі карлиці.

- Ця клята гадина мерзенно вчиняє з усіма…Я багато чого бачила, але ж…- замовкла Карліта, не сказавши найцікавішого. – Я маю йти. Гості скоро почнуть прибувати.

І вийшла геть. Натомість з’явився Дормідонт, який увесь цей час займався шпигуванням.

- Це Анзурат, кажу вам! – впевнено так заявив домовик. – У мене склалося враження, що вона до чогось готується. То знервована ходила по кімнаті, то нетерпляче у вікно виглядала когось. Пильнувати її треба на бенкеті.

Хоча перевірених підтверджень своїм словам Дормідонт не мав. Адже нічого цікавого більше не дізнався, стежачи та підслуховуючи.

- Спробую ще щось у неї вивідати, - приречено сказав Гліб.

Начебто не на бенкет, а на страту свою збирався. Та й Зореслава була нерадісною, хоча вигляд мала пречудовий. Закрутиста зачіска так вдало підкреслювала її тонку, лебедину шию, трохи відкриті плечі. Незвичайною була й сукня. Декілька шарів різноколірного шовку, філігранно накладені один на одного, створювали подобу якоїсь троянди з бордовими та криваво-червоними пелюстками. А коштовне каміння густо виблискувало на тих пелюстках, немов краплинки вранішньої роси.

Навіть управителька, яка мала їх провести на бенкет, задоволено так хмикнула, побачивши ефектну Зореславу.

- У вас відмінний смак, шановна Карліто, - захоплено промовила Зореслава. – Це навдивовижу красива сукня. Я ніколи таких не бачила. А зачіска – це просто шедевр! Ви – моя чарівниця!

Ще й нахилилася та обійняла карлицю. І зовсім без огиди поцілувала у спотворену бородавками щоку. Карліта вже й зовсім  знітилася, навіть усміхнулася приязно.

А вже прямуючи темними коридорами до бенкетної зали, карлиця неочікувано біля самого входу сіпнула ту  неперевершену сукню, привертаючи увагу Зореслави. Нахилилася у передчутті відьма, й не помилилася.

- Стережіться чорта з кривими рогами, Чангіза. Я йому не довіряю, - прошепотіла зовсім тихо, ледь губами ворушивши. Але ж почула все Зореслава.

І в бенкетну залу зайшли вони, вже більш-менш розуміючи, де шукати ту голку в копиці сіна.