Глава 32

Старечими втомленими очима втупилася Відана у гнітючі, потемнілі лісові хащі. Відчувала, що скоро нарешті все закінчиться. Темна та обтяжена віковими знаннями душа відьми прагнула цієї свободи, звільнення від набридлого й вже давно остогидлого відьомського життя.

Не помилилася Відана. Побачила через якийсь час, як виринають з лісових заростей дві постаті. І поки чоловік прив’язував до міцної сосни свого коня, підійшла до старої відьми її учениця.

Тьохнуло черстве серце темної відьми давно забутими почуттями. Зраділа Відана Зореславі, але й десь глибоко промайнула несподівано жалість. На таку страшну долю прирікає цю бідолашну. Відана знала це напевно. Але своя сорочка завжди ближче до тіла. Вона усвідомлювала, що не відмовлятиме молоду відьму від ритуалу і проведе його.

- Я сумувала за тобою, дорогенька, - правду сказала, бо й справді наставниці не вистачало їхніх зустрічей, навчання, спілкування зі своєю ученицею.

- Відано, я прийшла, як і обіцяла. Ми назовсім до тебе, - кивнула на Гліба Зореслава, однак відьма й сама вже пильно роздивлялася його.

А подивитися було на що. Бо мав вигляд зовсім не звичний, навіть трохи моторошний. За цей час, поки вони добиралися до відьми, зміїна шкіра поширилася вже на одну частину обличчя. Тобто одна половина лиця була спотворена гидотними магічними ранами, інша – не менш відразливою проклятою зміїною шкірою. Ще той був красень. Але Відана була просто в неймовірному захваті.

- Змій, - шепотіла вражено. І гладила з благоговінням кістлявими руками його обличчя, підводячись вище навшпиньки. – Звісно, що я не могла побачити тоді. Але ж який ти прекрасний, чоловіче. Та скоро в тобі нічого людського не залишиться. Ти будеш могутньою істотою…Однією з наймогутніших…

Але потім, наче оговталась, швиденько й до халупи своєї запросила. Щось там поїли, якось трохи облаштувалися. Зореслава ж спершу виправдовуватися почала:

- Відано, я потай тікала із Залісся. Змогла в торбу забрати лише книгу відьомську, чорний агат і ще деякі артефакти. Все інше в моїй кімнаті залишилося.

- Не хвилюйся, дівчинко, в мене великі запаси всього. Ти захопила із собою головне. Молодець! Я залишаю тобі у спадок купу всього, потім покажу, у мене в комірчині є зілля на будь-який смак.

 Ну а потім про ритуал говорили. І розповідала Відана зовсім не приємні й страшні речі.

- Ти знаєш, за все своє життя, а це більше сотні років, я жодного разу не бачила смерть іншої відьми. Але чула страшні перекази про відьом, які вмирають та не передають свій дар. Вони конають у нестерпних муках. Кілька діб можуть вити, ревти як тварини, битися в агонії, блювати кров’ю. Я розповідаю тобі це не просто так, Зореславо. Ти, можливо, проживеш так довго, як і я. Але ти повинна подбати про наступницю заздалегідь. На схилі віку підшукай собі якусь дівчину і передай їй свої знання так, як я тобі передавала.

Підійнялася зі старезної, зламаної лавки, пройшлася кімнатою. А потім з якоюсь теплотою, зовсім їй не характерною, подивилася на Зореславу:

- Ти хороша учениця, здібна. Ти розумна й наполеглива. Я спокійно й радісно залишу цей світ і свій дар тобі.

Переглянулися Зореслава із Глібом, і промовила відьмина наступниця, трохи запинаючись:

- Відано, я не відмовляюся від своєї обіцянки та від своєї долі…Я знаю, що це неминуче для мене…Але чи можна зняти прокляття з Гліба? Чи є хоч якась ймовірність зупинити його перевтілення?  

- Жартуєш? – спитала вражено.

Ніби до нерозумних дітей зверталася, переводячи погляд з одного на другу:

- Ви не розумієте про, що просите. Це прокляття Повелителя – одна з найбільших його милостей. Люди, або ж інші істоти, які прагнуть могутності, сили, влади, віками шукають такі його магічні зілля.

- Але ж він хоче позбавитись цієї милості, так званої, - стояла на своєму Зореслава.

- Ні, Зореславо, це виключено. Я не зможу протидіяти магії Повелителя. Та й ніхто не зможе. Лише сам найвеличніший.

- То, може, викликати його, - ох і впертою була Зореслава, коли чогось хотіла.

- Ти знущаєшся з мене, чи що, нестерпна дівчино! – аж розлютилася Відана. - Кажу ж, не варто цього робити! Твій Гліб і сам скоро не захоче знову стати слабкою людиною, коли відчує цю владу, коли зрозуміє, які в нього нові можливості.

А Гліб стояв біля вікна, прислухався до себе й розумів, що Відана має рацію. Бо вже  почав відчувати й внутрішні зміни в собі. Ніби різкішими стали звуки, а фарби яскравішими. Витривалішим ставав, бо вже й дорогу важку легко переніс. І якось бурлила скажена, неконтрольована сила всередині нього. Та й нащо йому людське життя без Зореслави. Так і сказав впевнено відьомському товариству.

- Я не хочу повертатися до людського життя без Зореслави. Якщо вона залишиться тут, то і я теж.

- Ну то й добре, що порозумілися, - з полегшенням промовила стара відьма. – Тепер до основного будемо готуватися. Ти, Зореславо, маєш дещо зробити перед ритуалом. По-перше, голодувати три дні. Питимеш лише ті трав’яні чаї, що я даватиму. По-друге, в ніч ритуалу скупаємося під світлом місяця у діжі, туди я додам кров мертвої тварини. Потім дам тобі одяг мій, чистий, проте заговорений. Але спочатку треба вивчити заклинання, яке будеш разом зі мною промовляти. Та найголовніше, що маєш зробити, це відкрито, щиро, без сумнівів прийняти мою силу. Ти матимеш свої спогади, свої думки й вподобання. Можливо, як спатимеш, якийсь час буду присутньою у твоїх снах. Але з часом це пройде. Чи готова ти, дівчинко, не передумала?