Глава 31

- Ну, про що вони говорили? – нетерпляче звернулася до свого домовика Зореслава, щойно він з’явився у неї в кімнаті.

- Ой, Зорю, боюся, що тобі це не сподобається, - співчутливо похитав головою, присів біля неї та все докладно переповів, що почув.

- Що ж це мені так не щастить, Дорміку? Чому ж доля так немилосердно посилає мені постійно випробування? – бідкалася Зореслава у відчаї та снувала туди-сюди по кімнаті, білі руки свої нервово потираючи. – Гадала, що ми з моїм Глібом хоч  у рідному Заліссі трохи спокійно поживемо. Так ні! Ну який ґедзь батька вкусив? Що він собі надумав?

- Він просто дуже сильно любить тебе! Помилково вважає, що можна витіснити нашу темну сутність і повернутися до попереднього життя. Але це неможливо! Ти знаєш, Зореславо, що від Повелителя не втечеш і не сховаєшся.

Так і міряла кімнату кроками, думала-гадала, як вчинити в цій ситуації. Бо й батька ж любила, і від Гліба відмовлятися не збиралася.

Аж поки не зайшов і сам Гліб, понурий та мовчазний.

- Що, доніс вже твій підглядайло? – зрозумів усе, поглянувши на свою кохану. Зовсім лиця на ній не було. Рознервувалася так сильно, засмутилася надзвичайно.

- Не доніс, а завбачливо попередив, - зауважив Дормідонт. – Ти ж, певно, все вирішив уже за нас, як завжди? Так? По очах бачу, що втекти надумав.

- Дозволь нам із Зореславою наодинці поговорити? – спитав із таким сумом у голосі, що тільки сісти й плакати.

- Не дозволю! - вередливо промовив домовик, проте все ж набув невидимої форми.

- Зореславо, - взяв її руки ніжно, - твій батько має рацію…

- Навіть не продовжуй, Глібе, - роздратовано перервала його промову. – Ти мені обіцяв, що більше ніколи не покинеш! Що будеш завжди поряд! І ось, перша складність – і все, ти вже ладен знову тікати від мене. Це не вірність та аж ніяк не відданість своїм почуттям, Глібе! І не кохання понад усе та попри все!

- Але ж це твій батько, - спробував все ж таки переконати.

- А ти - моє життя, - прошепотіла  стиха, чолом до його плеча притуляючись.

І знову досягла свого Зореслава, не зміг відмовитися від неї Гліб, навіть зважаючи на погрози батька. І план порятунку багатостраждального кохання разом придумали, звісно.

Вже гарно розвиднювалося над густими лісами, а сонце неквапливо підіймалося над пологими пагорбами, а самотній  вершник у підбитому хутром темному плащі, з широким каптуром, що майже повністю приховував обличчя, спішно виїжджав із заліської фортеці. Мали наказ охоронці пропустити його без перешкод.

Зореслава, як годиться, поплакала, постраждала трохи. А потім вже й вдавала перед батьком, що змирилася. А через тиждень відбулася серйозна розмова між нею та Владою.

У лазні вдвох парилися. Та не лише тіла, начебто й душі, одна перед одною оголили.

- Владо, мені знову потрібна ваша допомога, - витерла дрібний піт з обличчя Зореслава й пильно на розпарену жінку подивилася. – Я завтра на світанку залишу фортецю. Переодягнуся своєю служницею, Килиною. Добре, що ми з нею однакової статури. Закутаюся в її хустку та й прошмигну до воріт. Вартових заздалегідь пригощу узваром із сонним зіллям. В обумовленому місці, біля нашого дуба, мене чекатиме Гліб. Я знаю батько розлютиться. Спробує відправити за нами переслідувачів. Можливо, навіть воїнів озброєних. Однак я дуже вас прошу про одну послугу.

Слухала уважно Влада, не перебиваючи.

- Ви можете відвернути увагу батька, щоб якнайдовше він не дізнався про мою втечу?

- Але ж як мені це вдасться? – здивувалася щиро.

- Я добре знаю свого батька. І за цей час, поки ви у нас гостюєте, я дещо помітила. Я бачу, що він став до вас небайдужим. Ви йому подобаєтеся, Владо! – казала Зореслава те, про що спостережлива жінка й сама вже здогадувалася.

- Ох, дівчинко моя, розкрию тобі таємницю: я також до твого батька небайдужа. Думала, що нікому вже не вдасться розтопити моє зранене серце. Проте Біловод незмінно володарює в моїх думках ось уже який день.

- Це ж чудово! – аж руками сплеснула Зореслава. – Тож ви з легкістю його звабите й затримаєте якомога довше!

Глипнула очима приголомшена  Влада. Очікувала почути все, що завгодно, але не таке ж!

- Ні, Зореславо, навіть не проси про таку послугу! Ти ж маєш розуміти, що я не зможу його обманювати й так підступно використовувати. Ще й поводитися як непорядна жінка!

- Хоча б заради нас із Глібом, - благально так дивилася.

- Послухай, дівчино, - присіла ближче, погладжувала руки закоханої відчайдушної Зореслави, - я обіцяю тобі, що спробую поговорити з ним, переконати його, щоб дав вам спокій! Але не проси мене про те, чого не зможу зробити.

Однак вдалося їй те, про що так благала Зореслава. Адже коли виявилося, що варта спить міцним сном, а донька князя безслідно зникла, то Біловод шалено оскаженів. І збирався миттєво відправити за втікачкою загін озброєних воїнів. Але ж підійшла до нього Влада. Спокійно й розсудливо почала пояснювати. Що ніяк він не вплине на доньчине рішення і нічого вже не змінить. Слова та підтримка жінки, яка так несподівано та впевнено вже встигла зайняти важливе місце в його серці, дуже й дуже вдало підіграли Зореславі. Бо трохи охолонув батько, погорював за втраченою своєю дитиною та й передумав їхати наздоганяти непутящу доньку. Та ще й Влада пообіцяла, що як трохи пристрасті стухнуть, то й самі вони навідаються до тої Відани. Переконувала, що не все втрачено із Зореславою. Що матиме ще нагоду Біловод побачити свою кровиночку.