Глава 30

«Хіба існує у світі більша любов, ніж любов батька до своєї дитини?» - думав Біловод, стрімко наближаючись до обозу.

Безкорислива, невичерпна, така любов, яка ладна пробачити все. Та чи все прийняти?

Обіймав ніжно князь Біловод свою квіточку, своє сонце ясне, свою Зореславу. І не міг нарадуватися тому, що знову її бачить.

- Як ти, моє серденько, як жилося тобі в Підгір’ї? Чи не ображав тебе чоловік? Та де ж і сам Мирогнев, чи з тобою приїхав? – спитав, напруженим поглядом по торговельній валці блукаючи.

Аж раптом помітив кремезну постать, яка впевнено прямувала до нього. Почекав трохи Гліб, щоб не лякати відразу князя. Але ж і переховуватися в обозі не збирався.

- Батьку, я знайшла його, - прошепотіла схвильовано Зореслава. – А Мирогнев помер, нещасний випадок. Так склалося…

- Знайшла кого? - перепитав, очі примружуючи, брови насупивши.

І зовсім не доброзичливим поглядом влипнув у спотвореного Гліба.

- Гліб я, князю. Не впізнав? – підійшов, калатало трохи серце, бо розумів, що легко не буде.

- Гліб? Що ж з тобою трапилося? Де ж ти був усі ці роки?

- Батьку, - втрутилася Зореслава, - розмова ця довга. А ми з важкої дороги. Все пояснимо тобі згодом. А поки запроси, будь ласкавий, у фортецю нашу супутницю й подругу, Владу.  

Бачив колись Владу князь, навіть і спілкувалися, бо ж отримувала дозвіл на торгівлю у Заліссі. Та підійшла сама вже Влада, привіталася, трохи від слів Зореслави ніяковіючи. Адже насамперед розхвалювати її перед батьком почала вдячна супутниця:

- Батьку, Влада нас врятувала. З нашими кіньми біда сталася, здохли по дорозі. А ця неймовірна жінка нас підібрала. Всю дорогу разом і подорожуємо. Я не відпущу її на заїжджий двір. Остогидли вони вже нам за цю довгу поїздку. Нехай Влада у нас поживе поки.

- Так я ж не проти, місця багато. Мій дім доволі великий. Ласкаво просимо! – приязно до Влади звернувся.

І вже й мав намір йти до коня свого. Однак зиркнув ще раз на Гліба жорстким і колючим поглядом. Ох і тяжко буде Глібові порозумітися з князем.

Але так щемливо та трепетно було повертатися в те місце, де часто гостював. Де життєдайними паростками проростало його вічне кохання до Зореслави. І болючими шипами впивалося в груди відчуття, що ті люди князя, воїни, челядь, які добре його знали, навіть любили, тепер зі страхом від нього жахаються.

А в Зореслави взагалі очі на мокрому місці були, бо ж повибігали усі зустрічати. До пекучого болю в серці вона за ними усіма сумувала.

Але ж і відпочити хотілося, привести себе до ладу. Тож і швиденько почали розміщуватися хто де. Біловод змовчав, коли Зореслава беззаперечно повідомила, що житиме у своїх покоях разом з Глібом. Не час був робити їй наперекір та висловлювати своє незадоволення.

Однак за вечерею важливої розмови було не уникнути. Спершу Біловод поцікавився, як загинув Мирогнев. Чи дійсно ця смерть була не спланованою? Чи не приклав до цього руку коханий його доньки?

А потім сам Гліб дуже довго розповідав про всі свої поневіряння. Домовилися між собою Зореслава із Глібом, що говоритимуть Біловоду лише правду. Бо як почнеш вигадувати щось і викручуватися, потім буде ще гірше. Та й не мало сенсу приховувати цю страшну правду. Бо саме того радісного дня, коли Зореслава повернулася додому, зміїна шкіра проявилася у Гліба вже й на шиї. Виднілася з-під коміра лляної сорочки зеленуватою плямою, навіть при світлі запалених свічок смарагдовим відтінялася. Як тут це перетворення приховаєш? Хіба в плащі увесь час ходити. 

Тож так всією правдою й ошелешили князя. Слухав-слухав, а потім спитав не зовсім ввічливо, проте відкрито:

- То що ж ти збираєшся тепер робити, Глібе? Навряд чи повертатимешся у своє князівство. Батько твій помер давно, молодший брат вправно князює. Боюся, що не вельми зрадіють твоїй появі, та ще й у такому вигляді.

- Я буду із Зореславою, - відповів рішуче й твердо. – Супроводжуватиму її до Відани й житимемо там разом.

Звісно, знав князь Біловод про незвичайні справи та вподобання своєї доньки. Та пробачав їй все, не замислювався особливо, як і навіщо вона відьмує. Та й користь з цього відьомства була, бо ж всілякі напої цілющі робила, мазі, людям допомагала. А те, що люди про якусь темну магію говорили, то не зважав. Байдуже, що вони там вигадують.

Однак під час цієї сімейної трапези, на яку зі сторонніх запросили лише Владу, його донька так щиросердно та, на лихо, спокійно повідомила, що планує жити у Відани та й згодом зайняти її місце. Князь якось зовсім засмутився, сидів похнюплений та й мізкував, що ж робити. Як свою кровиночку від цієї біди врятувати.

Бо коли твоє дитя йде хибною стежкою, то що робить мудрий батько? Намагається переконати, виважено допомагає думку змінити, якось м'яко вплинути на помилкове рішення свого чада. Ну так, як з тим весіллям неладним було. Хоч і вельми не хотів віддавати свою красуню осоружному Мирогневу, але ж не заборонив, спокійно старався переконати. Та вперто на своєму стояла Зореслава. І Біловод відступився.

Але ж що робити, коли ця хибна стежка веде у прірву? Жоден люблячий батько не відпустить падати у морок свою кохану дитину. Всілякими способами намагатиметься її врятувати та вберегти від неминучої погибелі.