Сповідь самотнього чоловіка
Вершини ніжного піднебесся...
А потім...Здавалося, що це не могло тривати довго, але воно продовжувалося. Дні і ночі обожнювання, сліпуча яскравість вивернутих з-посеред нежданого раю сердець, розпечені взаємністю дотики, злети до вершин ніжного піднебесся, зависання над трепетом земного щастя. Наші долі поєдналися в одну золототкану нитку щирого кохання, що пронизує кожну мить життя миттєвостями незвіданої відданості.
Якось, ми з Наталею вперше дотягнулися до перехрестя солодкого світла одночасно. Потім з'ясувалося, що це трапилося з нею вперше у ще зовсім короткому житті, схожому на її зім'яту міні-юбку, що одиноко лежала у великому кріслі ніби біле перо, що відірвалося з крила лебедиці. Сльози текли по розпашілим щічкам, плечики посіпувалися.
- Що з тобою, я зробив тобі боляче?
- Зовсім навпаки, - ласкаво прошепотіли її вуста. - Просто я ще ніколи такого не відчувала. Мій живіт ніби спалахнув на мить, а потім немов кудись зник з мого єства разом зі мною...
Почувши таке, я полегшено видихнув, радіючи надзвичайному блиску її неймовірних очей. Раптом Наталя, немов якась юна дикунка, стрімко плигнула мені на руки, обняла і впилася у губи вдячним поцілунком.
Такою вона була - дівчина з моїх найсолодших мрій, поклик незвіданого щастя. Подих росяних трав з-поміж неймовірного тепла наших незабутніх днів і ночей...
#8759 в Любовні романи
#2938 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.08.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
