2

Я вирішила будь-що розібратися у всій цій ситуації. Я не могла звинувачувати людину без доказів. А що як це просто його бурхлива фантазія? Я ж теж пишу про маніяків, та це не робить мене однією з них. Мені потрібен був час. Я швиденько вклала усі зошити до сумки, вибігла на вулицю і попрямувала до найближчого центру друку та копіювання.

Серце калатало десь у горлі, поки дівчина-оператор неуважно гортала аркуші, пропускаючи крізь ксерокс-машину десятки сторінок із деталізованими описами вбивств. Для неї це був лише черговий нудний стос паперів. А для мене – можливий вирок коханій людині.

Отримавши важкий пакунок із копіями, я розрахувалася і повернулася до квартири. Акуратно розклала всі оригінали зошитів назад у шухляду, зачинила її на ключ і повернула його на верхній карниз шафи. Жодна деталь не мала викрити мене.

Тримати ці копії вдома було надто небезпечно. Валентин міг легко їх знайти, і тоді можна попрощатися з життям. Тому того ж вечора я поїхала в гості до батьків. Там я непомітно сховала пакунок у старій шафі своєї колишньої дитячої кімнати.

А коли Валентин повернувся з Києва, я вдягла маску ідеальної, хоч і саркастичної дружини та з головою “поринула у роботу”. Але відтоді кожна моя презентація, кожен Всеукраїнський промо-тур, які він так ретельно для мене організовував, перетворилися на моє власне, приватне розслідування.

Протягом наступних двох років, подорожуючи містами України нібито з літературними зустрічами, я потайки відвідувала ті самі місця з його щоденників. Була на могилі у Сашка, поспілкувалася з бабцею з селища під Буковелем, в якої Валентин з Анастасією знімали житло. Розпитала сусідів Валерії та її коханої, яких таки знайшли вбитими. Виявилося, що проводилося слідство. А їхнє вбивство “повісили” на Сніжаниного конкурента з сусіднього тату-салону, який таки підкрутив щось на її мотоциклі того доленосного дня. Ну хоч в цьому не збрехав мій несвятий Валентин. В кому дівчину загнав не він…

У Бузівці під виглядом збору матеріалів для нового детективу я розпитувала місцевих про “трагічні й випадкові” загибелі місцевої жінки та її брата. Зв’язалася навіть з Катериною та Іваном, що проживали за кордоном, під приводом уточнення деяких відомостей для деканату. Поспілкувалася я й зі Світланиною матір’ю, яка й досі жила в ілюзіях, що її донька шукає долі в столиці, а з нею не зв’язується, бо образилася.

З’ясувала обставини самогубства “дивної та відлюдькуватої” студентки Людмили, розпитала і про “кар’єрний ріст” місцевої театральної знаменитості – Камелії Вороновської. Почитала звіти про “трагічну випадковість”, що сталася з вагітною Любов’ю, та реальною трагічною випадковістю з екстремалкою Надією. Скрізь я перевіряла факти, імена, дати, шукала свідків і підтвердження. Мені не хотілося щось пропустити. Тож я вибудувала цілий ланцюжок подій. На жаль, всі факти сходилися… Валентин таки виявився зовсім несвятим…