5

Я давав їй час. Місяць, на мою думку, був достатнім терміном, аби шок від безглуздої смерті її коханця вщух, а сором за роль музи залежного від речовин митця перетворився на важку самотність. Настав час з’явитися у її житті знову. Але цього разу я не хотів бути безіменним шанувальником із глядацької зали. Я хотів стати для неї черговим митцем, якого вона надихатиме на творчість.

Для цього я придбав професійний фотоапарат і ретельно вивчив усі тонкощі роботи з ним. Процес мені сподобався. Можливість вихопити потрібну мить і зробити її вічною – хіба не це я вже робив з серцями моєї колекції?

На її першу виставу після тривалої перерви я прийшов заздалегідь, посівши зручне місце в третьому ряду. Коли Камелія вийшла на сцену, я залишився прикро здивованим. Вона все ще була прекрасна, але її краса помітно зів’яла, втративши колишній лоск. Згладжені софітами зморшки під очима, ледь помітна набряклість і скляний блиск очей підказували мені лише одне – примадонна увесь цей час шукала забуття на дні пляшки. Це викликало в мене легке роздратування. Але водночас я розумів, що зараз вона не ставитиме мені перепон. У неї на це немає більше ні сил, ні бажання.

Упродовж першої дії я зробив серію знімків, ловлячи найвигідніші ракурси, де софіти приховували її втому, залишаючи лише чисту драматичну грацію.

Як тільки оголосили антракт, я швидким кроком покинув театр і попрямував до фотомагазину неподалік, де заздалегідь домовився про терміновий друк світлини. Серед десятка кадрів я вибрав найдосконаліший. На ньому Камелія стояла в промені світла, з піднятою головою та гордим поглядом. Вона була прекрасна у своїй награній величі!

Після фіналу вистави я залишив свій подарунок у гардеробника, добряче йому заплативши за передачу з рук в руки головній зірці вечора. На Камелію чекав розкішний букет темних троянд. Серед важких оксамитових пелюсток лежав свіжий фотознімок, на звороті якого було виведено номер телефону та кілька слів:

“Я бачу Вашу красу навіть тоді, коли світ довкола руйнується. Якщо ви захочете побачити себе моїми очима – телефонуйте”.

Час для мене почав тягнутися, мов вічність. Дзвінка все не було, і я вже почав сумніватися в надійності свого задуму. Гадав, що підкуплений гардеробник виявився звичайним злодюжкою, який просто забрав мої гроші, а букет із фотокарткою викинув у смітник. Лють поступово закипала в мені, і я вже поривався йти і розбиратися з цим нікчемою. Але на восьмий день мій телефон нарешті задзеленчав.

– Алло? – її голос у слухавці лунав стримано. Що ж, акторка з неї таки хороша. – Це Ви той фотограф з трояндами?

– Доброго вечора, Камеліє, – мовив я ніжно. – Радий, що моє невелике послання знайшло свого адресата.

– Ваше фото... – вона зробила коротку паузу, вгамовуючи подих. – Воно дивовижне. Не знаю, як вам це вдалося, але ви побачили те, чого інші давно не помічають. Хто ви такий?

– Просто уважний глядач, який вміє цінувати справжнє мистецтво. 

– Ви дуже загадкові, – вона дійсно зі мною фліртувала. – Я хотіла б подякувати Вам особисто. Запрошую вас на мою наступну виставу в п'ятницю. А після неї ми могли б зустрітися й поспілкуватися. Якщо Ви, звісно, не проти.

– Буду вважати це за честь. Але дозвольте мені взяти турботу про решту вечора на себе. Хочу запросити Вас у “Дніпро”. Я забронюю столик.

– У “Дніпро”?.. – це був її улюблений ресторан, і вона на кілька секунд замовкла, зважуючи щось в голові. – Що ж... Чудовий вибір. Тоді до зустрічі в п’ятницю.

– До зустрічі, Камеліє.

Коли в слухавці залунали короткі гудки, я тихо посміхнувся. Що ж, гардеробник буде жити. А у мене було ще декілька важливих справ, щоб справити позитивне перше враження на мою прекрасну обраницю.