10

Весь січень я присвятив плануванню. Щовечора, повертаючись з бібліотеки без Людмили, яка була зайнята екзаменаційною сесією, я сідав за свій письмовий стіл, розгортав зошит і дрібним почерком розкреслював можливий перебіг моїх подальших дій. 

Спочатку я роздивлявся варіанти з покинутими будівлями на околицях міста, напівзруйнованим річковим портом чи безлюдними куточками міського парку, де між густими хащами взимку не буває жодної живої душі. Але кожен із цих варіантів мав свої вади. Могли бути випадкові свідки, при поганому освітленні погано працювалося ножем. Та й їхати з Черкас я поки не збирався, тим паче хаотично тікати після вчиненого вбивства.

Зрештою на початку лютого я дійшов остаточного висновку: найбезпечніше та найпростіше зробити все у власній квартирі. Тут усе було під моїм повним контролем. Товсті цегляні стіни старого будинку забезпечували ідеальну звукоізоляцію, надійні засуви на масивних дубових дверях гарантували відсутність непроханих гостей, а звична стерильність і знайомі кутки давали відчуття якоїсь “правильності” процесу. 

Сценарій вимальовувався просто бездоганний: я запрошу Людмилу на святкування Дня закоханих, створивши ілюзію особливого романтичного вечора. Скажу їй, що після тривалих роздумів вирішив поступитися своїми жорсткими принципами та хочу знову розділити з нею її “експеримент” із речовинами, аби разом торкнутися тієї самої омріяної межі. Вона, осліплена власною правотою й переконана, що остаточно зламала мій опір, без жодного сумніву й найменшої підозри проковтне підготовлену дозу. Я ж, звісно, лише імітуватиму, що прийняв пігулку.

Я ретельно продумував кожен етап. Коли потужна отрута в суміші з психоделіками позбавить її свідомості й вона знепритомніє, я задушу її, перекривши доступ кисню, а потім виріжу її серце. Решту тіла доведеться розрізати на частини у ванній кімнаті, а потім виносити у сміттєвих пакетах щоночі, коли сусіди вже бачитимуть сни.

Я також заздалегідь відвідав антикварну лавку на околиці міста й придбав нову гіпсову статуетку. Це була витончена фігура з темними готичними рисами, зламаними крилами та скорботним поглядом. Вона мала стати останнім притулком муміфікованого серця моєї божевільної подруги.

Усе було прораховано до найдрібніших деталей. Запасні латексні рукавички, гострий ніж, сміттєві пакети та спеціальні ємності з консервуючим розчином вже чекали свого часу, акуратно заховані у шафі. Я повністю підготував квартиру, провів уявну репетицію кожного руху й був готовий знову повернути собі втрачений статус мислився. Мені залишалося лише терпляче чекати настання дня Х. Але те, що відбулося далі, я передбачити не міг жодним чином…