8

У таких небезпечних іграх минули залишки літа та вся дощова осінь. Тілесні експерименти Людмили залишали на моєму тілі все нові й нові сліди, тож мені доводилося ретельно ховати їх під щільними сорочками та светрами з високими комірами, аби ніхто в бібліотеці чи на вулиці не запідозрив нічого дивного.

У Велесову ніч, у день мого народження, про який Людмила навіть не здогадувалася, моя партнерка вигадала дещо особливе. Замість моєї затишної квартири вона повела мене на старе міське кладовище. Дівчина зупинилася між старими склепами, запалила чорну свічку й тихо повідомила, що проведе для нас ритуал споріднення душ. В цю маячню я звісно не вірив, однак, заради цікавості, дозволив втягнути себе в цю авантюру.

Людмила, здавалося, була повністю поглинена процесом. Вона шепотіла химерні замовляння, водила руками, малюючи уявні кола над полум’ям свічки, а потім раптом притягла мене до себе і пристрасно поцілувала. У цей момент її язик спритно й непомітно проштовхнув мені до рота невелику круглу таблетку.

Спантеличений, я рефлекторно ковтнув її, перш ніж устиг зреагувати.

– Що... що це було, Людмило? – крикнув я, відстороняючись і намагаючись намацати в горлі чужорідний предмет.

Вона лише загадково й самовдоволено посміхнулася, і в її очах спалахнув божевільний вогник.

– Це екстазі, Валентине. Знайомий з медичного дістав. Сьогодні ми знімемо абсолютно всі бар’єри.

Мій холодний розум миттєво охопила паніка, але було запізно. Вже за п’ятнадцять хвилин заборонена речовина вдарила по рецепторах. Моє тіло затопила дика і неконтрольована хвиля ейфорії та жар. Почуття загострилися до межі: тактильні відчуття стали вибуховими, кожен дотик Людмили віддавався в голові спалахами світла, а серце калатало мов божевільне. Межі мого “я” розчинилися. Залишився лише тваринний, первісний інстинкт і засліплююча пристрасть.

Ми займалися коханням прямо там, на вологій холодній землі, серед похилених хрестів та німих надгробків, віддаючись дикій вакханалії під місячним сяйвом.

...Я прокинувся на світанку від пронизливого холоду, що пробирав до кісток. Голова тріщала, а в роті було сухо і гірко. Страшенно хотілося пити. Я почав нервово штурхати Людмилу, яка спокійно спала поруч зі мною, загорнувшись у свій чорний плащ. Вона невдоволено щось пробурмотіла і хотіла було вертатися в царство Морфея, та я їй такої розкоші не подарував. Нам потрібно було терміново забиратися звідти, поки ніхто нас не побачив.

На щастя, о такій ранній годині на кладовищі не було жодної душі. Оговтавшись від важкого наркотичного туману, ми йшли мовчазними ранковими вулицями, і з кожним кроком у моїй свідомості визрівало тривожне усвідомлення. 

Я завжди вважав себе ляльководом і хижаком у цих стосунках. Але сьогоднішній день довів протилежне. Людмила була куди небезпечнішою, непередбачуванішою й божевільнішою, ніж я міг собі уявити. І якщо я терміново не поверну собі контроль, вона просто знищить мене раніше, ніж стане частиною моєї колекції.