4

Весна в Умань прийшла стрімко й зухвало. Тонка крига на калюжах розтанула, сонце почало прогрівати старі цегляні стіни академії, і сіра зимова одноманітність вибухнула яскравими барвами. Разом із природою розквітали й студентки. Вони скинули важкі зимові пальта, змінили їх на легкі куртки та короткі спідниці, і аудиторії наповнилися свіжим ароматом весняних парфумів. Але для мене весь цей весняний гамір залишався лише тлом. Моя увага, як і раніше, була прикута до першої парти.

На практичних заняттях з “Організаційної поведінки” Катерина була зіркою. Їй завжди було що сказати, її карі очі горіли неприхованим азартом, а той самий простий олівець тепер частіше опинявся між її білими зубами, коли вона вислуховувала відповіді одногрупників із зневажливою посмішкою.

Одного дня ми розбирали тему мотивації персоналу та теорію ієрархії потреб Маслоу. Студенти слухняно повторювали за підручником банальні істини про те, що задоволення базових потреб у їжі та безпеці автоматично відкриває людині шлях до пошуку визнання й самовираження. 

– ...Тому, – резюмував староста групи, закриваючи зошит, – для успішного менеджменту важливо спочатку задовольнити базові фізіологічні потреби робітника, і лише потім вимагати від нього креативності та відданості компанії.

Я помітив, як Катерина демонстративно відклала свій олівець убік і випрямилася.

– Консервативний і дуже обмежений підхід, – дзвінко кинула вона на всю аудиторію, навіть не чекаючи, поки я дозволю їй говорити.

– Ось як? – я повільно сперся на викладацький стіл, схрестивши руки на грудях і дивлячись на неї зверху вниз. – Просвітіть нас, Катерино. Чому ж класична теорія, на якій тримається половина світового менеджменту, здається вам обмеженою?

Вона сміливо зустріла мій погляд, і в її очах спалахнув той самий хитрий вогник.

– Тому що Маслоу занадто ідеалізував людину, Валентине Сергійовичу, – промовила вона. – Виходить, якщо людина голодна або боїться за своє життя, вона стає безпорадною худобою? Історія доводить протилежне. Найсильніші лідери, найкращі ідеї та найефективніші системи створювалися саме в умовах дефіциту, страху та тиску. Справжня мотивація – це боротьба за виживання. Якщо менеджер створить для підлеглих тепличні умови, вони одразу втратять будь-який стимул працювати. Хорошому управлінцю потрібен помірний хаос і контрольований стрес.

В аудиторії запала тиша. Студенти перезиралися, чекаючи, як я відреагую на таку зухвалу теорію з вуст другокурсниці. Я повільно підійшов до її парти, зупинившись за крок від неї.

– Контрольований стрес, кажете? – тихо перепитав я, дивлячись прямо в її глибокі карі очі. – Цікава думка. Але хіба тримання людей у постійному страху не зруйнує систему зсередини? Рано чи пізно раби бунтують, Катерино. Чи Ви вважаєте, що сильний лідер здатний повністю підпорядкувати собі чужу волю назавжди?

Вона повільно взяла свій олівець зі столу, піднесла його до губ і злегка торкнулася кінчиком нижньої губи, не зводячи з мене переможного погляду.

– Сильний лідер не лише підпорядковує, – впевнено відповіла вона. – Він робить так, щоб людина сама хотіла підкорятися. Він стає для неї єдиним джерелом безпеки в тому самому створеному ним хаосі. Це не рабство, Валентине Сергійовичу. Це повна відданість.

Я дивився на те, як її губи стискають гладке дерево олівця, на її смагляву шкіру, на витончений вигин шиї. Усередині мене почало зароджуватися нестримне бажання.

“Яка ж ти розумна... і яка самовпевнена”, – подумав я, відчуваючи, як прискорюється пульс.

У цю мить я зрозумів, що мені замало просто спостерігати за нею на лекціях. Замало слухати її зухвалі промови. Я хотів зламати цей гордий опір. Хотів підпорядкувати собі цей гострий розум. Хотів стати для неї тим лідером, про якого ми щойно дискутували. Який зможе приборкати цю норовливу бестію. Який створить той хаос, що змусить її підкоритися мені. 

Я мусив володіти Катериною. Тілом, думками і, звісно ж, її гарячим, непокірним серцем, яке так і просилося стати перлиною моєї нової сувенірної колекції…