3

Моя адаптація на кафедрі проходила бездоганно. Мені довірили читати “Організаційну поведінку” – дисципліну, яка вивчала психологію особистості в колективі, мотиви людських вчинків та приховані механізми впливу. Яка іронія! Я, людина, що все життя прораховувала чужі кроки та маніпулювала емоціями, тепер офіційно вчив цього студентів.

Аудиторія слухала мене затамувавши подих. Для них я був молодим харизматичним викладачем з особистою трагічною історією, про яку колеги на кафедрі вже встигли рознести чутки. Але серед усього цього зацікавленого натовпу мою увагу прикувала вона одна.

Катерина.

Вона була другокурсницею. Смаглява брюнетка з розкішними карими очима, у глибині яких ховалася якась особлива неприборкана енергія. Я виокремив її серед сірої маси студентів на першій же лекції. Тоді як інші дівчата ховали очі чи квапливо конспектували мої слова, Катерина сідала виключно за першу парту, прямо навпроти моєї кафедри.

Вона дивилася на мене практично не кліпаючи. Слухаючи мої розповіді про типи лідерства та психологічні бар’єри у спілкуванні, вона крутила в тонких пальцях звичайний олівець. Така собі звичка: гратися ним, а коли замислювалася, акуратно покусувати його кінчик, не зводячи з мене своїх бездонних очей.

Цей дотик губ до олівця, зосереджений погляд і ледь помітна напівпосмішка діяли на мене магнетично. У ній не було сільської простоти Галі. У Катерині відчувалася порода, характер і та сама таємничість, яку мені понад усе хотілося розгадати. І, звісно ж, приборкати. Вона чимось нагадувала мені мого «Чорного Ангела», яка, однак, дійсно була у мені зацікавлена. Принаймні, мені так здавалося.

Катерина була разючим винятком із правил студентського середовища, у чому я швидко переконався завдяки своїй професійній спостережливості. Поки інші дівчата на перервах збивалися в галасливі зграйки, обговорюючи моду, хлопців чи плітки, вона трималася осторонь. Завжди наодинці, завжди у своєму власному світі. 

Наполегливі, але відверто недолугі спроби залицянь від одногрупників вона зрізала на корню з тонким сарказмом, після якого у горе-кавалерів зникало будь-яке бажання підходити до неї знову. Ця горда самотність та статус одиначки були ще одним величезним плюсом у її скарбничку. Вона не належала нікому.

Невдовзі завдяки особовим справам студентів мені вдалося дізнатися про неї трохи більше. Катерина приїхала в Умань із сусідньої Христинівки, а її нетипова, чарівна краса мала цілком зрозуміле пояснення. Дівчина мала циганське коріння, яке подарувало їй темне густе трішки хвилясте волосся та палкі пронизливі очі. Однак графа «батьки» в її особовій справі залишалася чистою.  Про них не було відомо абсолютно нічого. Це лише додавало їй ореолу таємничості. Вона наче з’явилася нізвідки, принісши із собою дику, первісну грацію, яку я просто зобов’язаний був підпорядкувати своїй волі.

І щоразу, коли я стояв біля дошки та креслив схеми міжособистісних комунікацій, в моїй голові вже вимальовувався план з завоювання її серця. Цей семестр обіцяв бути надзвичайно цікавим…