17

Ми піднялися на самий вершечок. Вітер тут був помітно сильнішим і розвівав поли її палантину. Галя підійшла майже до самого краю скелястого уступу, заворожено дивлячись униз, де в глибокій темряві каньйону ледь блимали вогники смолоскипів нашого табору. Ліхтарик у її руці кидав тонкий промінь на безкраю пустелю.

– Валику, тут так високо... аж дух захоплює! – гукнула вона через плече, обертаючись до мене з щасливою посмішкою.

Я підійшов ближче, вдаючи, що хочу обійняти її ззаду і захистити від вітру, а потім різко перехопив її ззаду. Мої пальці з силою впилися в потрібну точку на її шиї…

Цікава штука – анатомія! У мене, до речі, з цього розділу біології у школі було “відмінно”. З дитинства любив розглядати медичні журнали, які виписував мій батько-фармацевт. Так, так! До того, як потонути у пляшці після смерті Петрика, батько носив білий халат і пишався своєю роботою. Але коли його вигнали за пиятику на робочому місці, пішов на завод. Там таких, як він, побитих життям алкоголіків, було багато. 

Щось я відволікся… Ага, медичні журнали. Саме там я змалечку любив розглядати людські скелети, м’язи, мозок у розрізі. Та найбільше захоплення у мене викликало серце. Цей безвідмовний м’язовий насос здавався мені вершиною еволюційного творіння. І водночас найвразливішим місцем людини, де концентрувалося саме її життя. 

Я міг годинами вивчати складні сплетіння коронарних судин, правий і лівий шлуночки, тонкі клапани, що регулювали потік крові, і в моїй дитячій голові вже тоді зріла химерна думка: володіти чиїмось серцем означає мати абсолютну, майже божественну владу над цією істотою. 

І ось тепер, дивлячись на тендітну шию Галі у світлі єгипетських зірок, я чітко знав, що теорія мого батька-фармацевта про крихкість людського буття за мить отримає своє ідеальне практичне підтвердження. Для цього мені навіть не потрібна була зброя – лише знання, отримані з тих самих батьківських журналів. Я чітко знав, де саме проходить каротидний синус – зона розгалуження сонної артерії. Сильний точний натиск на цю точку викликає миттєвий збій серцевого ритму і падіння артеріального тиску. Людина непритомніє за лічені секунди, навіть не встигнувши злякатися.

І Галя не встигла. Промінь ліхтарика в її руці метнувся по скелях, коли вона спробувала вирватися, але слабкість накотилася на неї миттєво. За п’ять секунд її тіло обмякло в моїх руках. Вона заснула, так і не збагнувши, що її казка закінчилася.

Я обережно поклав її на плаский камінь трохи далі від краю. Часу було обмаль. Увімкнувши налобний ліхтар, я дістав із наплічника ніж та термопакет. В абсолютній пустельній тиші, під свист вітру, я зробив те, що мав. Її серце – мій головний, фінальний трофей – опинилося в контейнері з сіллю.

Щоб остаточно гарантувати бездоганність судової експертизи, я дістав із кишені маленьку баночку з залишками м’ясного соусу, яку потай виніс із ресторану готелю. Я ретельно обмазав ним Галіну грудну клітку та краї одягу. Був впевнений, що такі пахощі в нічній пустелі обов’язково принадять диких тварин.

Запакувавши наплічник, я відійшов на тридцять метрів назад по стежці. Там, між двома валунами, що нагадували зуби, я швидко викопав глибоку ямку в сухому піску, сховав контейнер з трофеєм та ніж, і ретельно зрівняв землю. Зараз мій наплічник мав абсолютно невинний вміст, а будь-який обшук поліції тепер робив з мене безневинне ягня.

Повернувшись до обриву, я підтягнув тіло Галі до самого краю і штовхнув його вниз. Глухий удар об гостре каміння на дні ущелини підтвердив, що мою роботу виконано.

Тепер настав час для власного алібі. Я підійшов до крутого, майже вертикального схилу поруч і почав навмисно, з силою роздирати свої долоні й лікті об гострі грані скель. Я розірвав рукава сорочки, каменем розбив коліна до крові й кілька разів сильно вдарився плечем об кам’яну стіну. Біль був справжнім, але я розумів, що це необхідна міра за повну невинуватість.

Залігши біля краю скелі, я вимкнув ліхтар і почав чекати, пильно вдивляючись у темряву каньйону. Мої розрахунки виявилися бездоганними. Вже за пів години знизу, з глибини пустелі, почулося тихе гарчання та шурхіт. У світлі місяця я побачив, як до тіла Галі, приваблені гострим запахом, підкралися кілька темних силуетів. Думаю, то були дикі пустельні шакали. Вони майже одразу почали рвати тканину й шматувати грудну клітку, приховуючи під своїми іклами будь-які сліди мого хірургічного втручання. Тоді я рвучко підвівся, і з диким, божевільним криком кинувся вниз по стежці.

Я влетів у табір, важко дихаючи, падаючи на коліна прямо перед Алі, який спав біля машини. Бедуїн схопився, нажаханий моїм виглядом. Я був весь у крові, з розідраними руками, в розірваному одязі, а моє обличчя звело від удаваної судоми жаху.

– Алі! Допоможи! Галя! – закричав я англійською, хапаючи його за куртку й показуючи в бік скель. – Вона хотіла подивитися на зорі... оступилася! Впала туди, в ущелину! Я намагався спуститися в темряві, я ліз по скелях, шукав її, ледь сам не вбився... але там темно, нічого не видно! Там якісь звірі, Алі! Викликай поліцію, благаю тебе, викликай допомогу!

Бедуїн, дивлячись на мої страшні рани та дикий розпач, миттєво повірив кожному слову. Він кинувся до рації в машині, а я впав на пісок, закриваючи задоволене обличчя руками.