16

Шарм-ель-Шейх був неймовірним контрастом після сірої осінньої Бузівки. Гаряче повітря, що пахло морем та екзотичними спеціями, пальми вздовж чистих доріг і безкрає синє небо. Для Галі це був зовсім інший, казковий світ. Вона вперше летіла літаком, вперше перетинала кордон і тепер не тямила себе від щирого непідробного щастя.

Наш п’ятизірковий готель здавався їй палацом. Галя раділа всьому: просторому номеру з виглядом на басейн, величезному вибору екзотичних фруктів та морепродуктів на шведському столі, і навіть вигадливим лебедям, яких прибиральник крутив із рушників на нашому ліжку.

– Валику, подивись, яка краса! – сміялася вона, підбігаючи до тераси з тарілкою стиглого манго. – Мені здається, що я сплю. Я ніколи не думала, що в житті може бути так гарно. Обов’язково треба буде зробити побільше фотографій для батьків. Мама так хотіла побачити пальми!

Я м’яко посміхався, обіймав її за плечі й кивав, вдаючи ідеального, закоханого чоловіка. – Звісно, люба. Головне – відпочивай. Ти на це заслужила.

Галя розчинялася в моїй турботі, навіть не підозрюючи, що на неї чекає далі. Я ж приїхав сюди не відпочивати. Весь цей тур, подарований її батьками, став для мене ідеальним шансом, який я детально спланував ще вдома, у Бузівці. Я ретельно вивчив карту Синайського півострова з позиченого у бібліотеці атласу, а також специфіку місцевого рельєфу. Важка гіпсова статуетка Анубіса, яку я завбачливо купив у сувенірній лавці в перший же день “для мами”, як і сувенірний ніж “для батька” вже чекали свого часу на дні моєї валізи, як і спеціальний сувенірний ніж та пакет з морською сіллю, приховані серед речей.

Поки Галя засмагала біля басейну та ділилася зі мною планами на спільне майбутнє, я вже потихеньку втілював свій план у життя. А для цього мені потрібно було залишитися з моєю новоспеченою дружиною сам-на-сам.

Скориставшись моментом, коли Галя пішла на масаж у СПА-центр, я зустрівся біля входу в готель з приватним водієм-бедуїном, чиї контакти заздалегідь запитав на стійці реєстрації. Чоловік на ім’я Алі погано розмовляв англійською, але чудово розумів мову грошей. Я протягнув йому кілька купюр місцевої валюти і пояснив, що хочу влаштувати для своєї молодої дружини особливий, романтичний вечір.

– Нам потрібне усамітнення, Алі, розумієш? Дикий каньйон, зорі, жодних інших людей. Просто красива ніч у пустелі для нас двох. Зможеш організувати? – запитав я, дивлячись йому прямо в очі.

Бедуїн, засліплений щедрими чайовими, з готовністю закивав головою, обіцяючи найкраще, найізольованіше місце в горах Синаю.

Наступного вечора, як ми й домовлялися, біля готелю на нас чекав старенький, але міцний позашляховик Алі. Галя виглядала неймовірно: вона одягнула свою улюблену легку сукню, а на плечі накинула палантин, бо знала, що в пустелі вночі стає прохолодно. На мить я навіть завагався, чи варто позбавляти життя таку красу. А потім згадав про Бузівку, роботу на будівництві, нудне провінційне життя – і мої сумніви остаточно випарувалися.

– Валику, ти такий романтик, – прошепотіла вона, стискаючи мою руку, коли машина звернула з освітленої траси на розбиту грунтовку, що вела вглиб Синайських гір. – Вечеря під зорями у справжній пустелі! Я навіть мріяти про таке не могла.

– Для тебе, кохана, все що завгодно, – м’яко відповів я і ніжно її поцілував.

Алі привіз нас у глибоку, приховану між високими скелями улоговину. Місце було ідеальним: абсолютна ізоляція, жодного натяку на цивілізацію, лише величні темні силуети гір під чорним оксамитовим небом, яке вже починало засіватися першими великими зорями. Бедуїн виявився професіоналом. Він швидко розстелив на піску товсті килими, розставив низькі столики, запалив кілька смолоскипів, які відкидали довгі тіні на кам’яні стіни, і заварив традиційний чай із хабаком.

Для Галі все виглядало як сцена з вишуканого східного фільму про кохання. Вона пила чай, сміялася, слухаючи мої вигадки про єгипетських фараонів, і щиро насолоджувалася моментом. Алі, виконавши свою роботу, делікатно відійшов до машини за кілька десятків метрів від нас, залишивши “молодят” наодинці.

– Дивись, які зорі низькі, – тихо сказала Галя, закидаючи голову назад. – Здається, можна рукою дістати. У Бузівці вони не такі…

– Не такі, – підтверджуючи, посміхнувся я, а потім підвівся і протягнув їй руку. – А хочеш піднятися он туди, на той оглядовий майданчик на скелі? Звідти ж мабуть видно весь каньйон! І зорі там ще ближчі. Одягай кофту, візьмемо ліхтарики й піднімемося.

– Гаразд! – Галя слухняно підвелася, обтрушуючи сукню, і з дитячим захватом взяла мене за руку.

Вона йшла за мною по вузькій, кам’янистій стежці, яка вела вгору, на самий край урвища. Її серце стукало рівно й довірливо, вона повністю покладалася на мене в цій темряві, міцно тримаючись за мою долоню. Галя думала, що ми йдемо назустріч романтичній казці. І навіть не здогадувалась, що на неї насправді чекає далі…