15

Та не все було так просто. Мої надії виграти бодай місяць-другий розбилися об залізну дівочу рішучість. Галя закомандувала весілля до кінця місяця, наполягаючи, що все потрібно встигнути, поки не стало зовсім холодно і в школі не почалися перші контрольні.

Наступні кілька тижнів перетворилися на моє особисте пекло. Все село, здавалося, збожеволіло й готувалося до головної події осені – весілля молодої вчительки та загадкового містянина. Мені ж довелося зробити найважчий крок і вийти на роботу. Кожного ранку я зціплював зуби й рушав до Жашкова, де мене призначили в бригаду на внутрішні оздоблювальні роботи того самого злочасного будинку. За іронією долі, я шпаклював стіни саме на тому третьому поверсі, звідки всього кілька місяців тому відправив на той світ Владислава…

…На весілля зійшлося мало не все село. Гуляння розгорнули з королівським масштабом. Це було класичне, галасливе українське сільське весілля, від якого в мене вже до обіду почала розколюватися голова. Розпочалося все з традиційного “викупу” нареченої, де куми й подружки Галі змушували мене проходити безглузді випробування, вимагаючи гроші й горілку за кожен крок до хати. На подвір’ї дядька Степана під розлогим шалашем, прикрашеним кольоровими стрічками та рушниками, ломилися столи: домашня ковбаса, крученики, запечені поросята та літри міцного самогону.

Запрошені з сусіднього села музики так завзято вигравали на своїх інструментах, що земля дрижала під ногами гостей, які витанцьовували гопака та “польку”. Галя в пишній білій сукні та з дивними буклями на голові, які зовсім їй не пасували, світилася від безмежного щастя. Баба Марина мабуть разів з десять підходила мене обіймати, дихаючи мені в обличчя перегаром. А дядько Степан із тіткою Любою поважно приймали вітання від чисельної рідні. Я ж весь день намагався тримати обличчя щасливого нареченого, хоча внутрішньо максимально дистанціювався від цього провінційного балагану. Кожне п’яне “Гірко!” відгукувалося в мені глухим роздратуванням. Я почувався актором у чужій, дешевій п’єсі, яка, з моєї ж провини, надто затягнулася.

Кульмінація свята наступила вже ближче до ночі, коли музиканти стихли, а тамада оголосив час для головних дарунків від батьків. Дядько Степан вийшов на середину залу, тримаючи в руках цупкий конверт, і кашлянув, привертаючи увагу присутніх.

— Ну що, діти, — басовито почав старий. — Хату ви відбудували, роботу Валик має. Але треба вам і відпочити перед сімейним життям. Ми тут із матір’ю подумали і вирішили зробити вам сюрприз.

Він урочисто протягнув конверт Галі. Вона відкрила його, дістала глянцеві бланки й радісно зойкнула на весь шалаш, кидаючись батькові на шию.

— Путівка в Єгипет! На цілий тиждень! Все включено! — вигукнула вона, обертаючись до мене зі щасливою посмішкою на губах. — Валику, ми летимо до моря! Наступного тижня!

Село вибухнуло черговими оплесками та вигуками схвалення. Тітка Люба плакала від радості, а Галя вже тулилася до мого плеча, шепочучи про золоті піски й пальми.

Я дивився на ці авіаквитки в її руках, і в моїй голові раптом все прояснилося. Весь туман пригніченості й безвиході миттєво розвіявся. В один момент, дивлячись на друковані літери міжнародного рейсу, я відчув, як усередині з новою, небаченою досі силою прокидається надія. Не все втрачено! Я виберуся з цієї пастки. Треба лише трішки почекати!