7

Після тієї ночі я вирішив: якщо я не можу підійти до неї прямо, якщо її світ зачинений для мене вночі, серед музики і світла, то я знайду до нього інший вхід. 

Тож я почав приходити до її будинку до полудня, коли місто ще жило своїм звичайним життям, а звична метушня надійно ховала таємниці, що оживали лише в нічному світлі. Спочатку це було дивно навіть для мене самого – стояти десь осторонь, робити вигляд, що просто чекаю когось чи гортаю стрічку в телефоні, вичікуючи на її вихід. Я переконував себе, що це тимчасово. Що мені просто потрібно трохи більше інформації. І тоді все стане на свої місця.

Зранку вона, як і я, відсипалася після нічної зміни. А з будинку виходила лише близько дванадцятої. Я вже чатував неподалік, на малопримітній лавці під розлогим дубом. Звісно ж при повному маскуванні – бейсболка, темні окуляри, худі та джинси. Іноді ловив на собі погляд здивованих пенсіонерок, які невдоволено хитали головою, але нічого не говорили і проходили повз. Тоді доводилося трішки змінювати локацію, аби не привертати зайвої уваги, та все ж тримаючи вхідні двері під’їзду у фокусі. Не вистачало ще через якусь бабку пропустити момент, коли мій “Чорний Ангел” “випливе” з під’їзду.

Вдень Валерія була зовсім не такою, як у клубі. Без яскравого макіяжу, без провокаційного образу. Поза роботою вона була простішою… але не менш привабливою. І саме ця простота дивним чином чіпляла ще сильніше. У буденному житті вона полюбляла зручний спортивний одяг, а її волосся було заплетене у звичайну косу. У вухах біліли навушники, а легка, ледь вловима посмішка часто осявала її обличчя, додаючи їй вигляду людини, цілком зануреної у власні думки.

Я йшов за нею на відстані, намагаючись не виділятися, губитися серед інших людей, і з кожним кроком відчував, як усе глибше занурююся в ЇЇ реальність.

Перш за все Валерія зазвичай йшла до місцевого супермаркету. Я, намагаючись не потрапляти їй на очі, нишком спостерігав, як вона повільно проходить між рядами, не затримуючись біля полиць з м’ясом, готовою їжею чи алкоголем. Свій кошик вона наповнювала лише корисними продуктами: фруктами, овочами, зеленню та горіхами. Я майже одразу здогадався, що Валерія вегетаріанка. Що мене справді дивувало – вона ніколи не дивилася на цінники. Це було мовчазним підтвердженням того, що заробітки в “Полуничці” цілком дозволяли їй таку безтурботність. 

Крім звичного походу в супермаркет у Валерії були й інші заняття. Вона часто замовляла зелений чай у кав’ярні, іноді гуляла парком, а двічі на тиждень відвідувала студію “Лотос” у сусідньому районі, де займалася йогою та пілатесом. Ще один контраст між її холодним та небезпечним образом у клубі та простим і безпечним – в реальному житті. 

Тож по вівторках і п’ятницях я спостерігав з вулиці (добре, що студія мала великі вікна, що виходили у внутрішній дворик), як мій невловимий “Чорний Ангел” медитує в тиші залу, працює з балансом тіла, дихає рівно й спокійно. Я милувався нею на відстані, намагаючись хоч подумки побудувати між нами невидимий місточок.

Вона була така проста і така жадана водночас. І ці її дві грані ніяк не складалися в моїй голові в одну логічну картину.

Я звернув увагу ще на одну деталь, яка з кожним днем починала мене турбувати все більше. Вона завжди була сама. У супермаркеті – сама. На тренуваннях – сама. На вулиці – сама. Її супутниця, та блондинка з мотоцикла, здавалося, ніколи не була поруч. Наче існувала лише ввечері, тільки в тій частині життя, яка починалася після заходу сонця, коли забирала її з роботи. А в інший час її не було. ЗОВСІМ! Це збивало з пантелику. І ще більше розбурювало у мені бажання стати частиною її дивного і такого двовимірного життя.

Я ловив себе на думці, що починаю сумніватися у власних висновках. Можливо, я помилився? Можливо, той поцілунок нічого не означав? Можливо, це справді просто близька подруга, щось своє, особливе, але не те, що я подумав? Я чіплявся за ці думки, бо вони давали мені шанс. Маленький, примарний, але шанс.

І водночас інша частина мене холодно нагадувала: я бачив достатньо. Та я не поспішав. Ба більше, не намагався втручатися. Я вирішив спочатку зрозуміти все до кінця, що між цими двома дівчатами насправді, перш ніж діяти.

Що ж, свого “Чорного Ангела” в житті я побачив, тепер слід було зайнятися її містичною пасією…