3

Одного вечора клуб був переповнений, а музика гуділа так, що віддавала в грудях. Не любив я такі дні, коли занадто багато людей. Тримати все під контролем було важче, обов’язків різко ставало більше, та й натовп – це не моє.

От і в цей день щось не клеїлося з самого початку. Офіціантка розбила пляшку дорогого коньяку, одна з танцівниць, зламавши підбор, ледь не впала зі сцени, а найнадійніший охоронець Сергій, як на гріх, узяв вихідний. Намагаючись тримати ситуацію під контролем, я все одно ловив себе на тому, що шукаю очима Валерію. Вона цього вечора була особливо спокусливою.

Дівчина вже спускалася зі сцени, коли один із наших ВІП-клієнтів – з тих, що звикли купувати все і всіх, – загородив їй прохід та почав жваво жестикулювати. Спочатку це виглядало як звичайна розмова. Але щось у його жестах змусило мене напружитися. Той мажор підійшов занадто близько, і невдовзі його рука ковзнула туди, де їй точно не місце.

Я миттєво зірвався з місця і почав нервово протискатися крізь натовп, відчуваючи, як усередині закипає холодна, зосереджена лють. Люди неохоче розступалися, хтось кидав мені в спину роздратовані зауваження, але я їх не чув. Мій погляд був прикутий лише до неї.

І саме в цей момент сталося те, чого я не очікував. Валерія навіть не відсахнулася. Ба більше, не влаштувала сцени чи не покликала на допомогу, як це часто бувало з іншими дівчатами. Вона спокійно взяла зі столу його склянку з віскі і, не відводячи погляду, різким рухом вилила все йому просто в його самовпевнену пику. А потім з того ж столу схопила ніж і приставила холодне вістря прямо до горлянки негідника.

На мить клуб ніби завмер. Навіть музика перестала існувати – або це мені так здалося. Ошелешений, мокрий та розлючений клієнт відскочив від неї, як ошпарений, і вже хотів щось крикнути, але не встиг. Охорона вже була поруч, налаштована рішуче. Я якраз підійшов до них і мовчки кивнув. Нахабного мажора без зайвих пояснень швидко повели до виходу. Він щось кричав, виривався, погрожував – але це вже нікого не цікавило. Таке в нас траплялося нерідко, і протокол на ці випадки був вироблений у клубі роками.

Та мене здивувала саме вона… Валерія стояла нерухомо, трохи осторонь, і дивилася йому вслід. На її обличчі не було злості чи навіть страху від щойно пережитого. Вона навіть роздратованою не була! Не побігла одразу ж жалітися подругам на чергову “клубну свиню”, як вони охрещували всіх покидьків, що насмілювалися розпускати руки.

“Чорний Ангел” розпустив свої крила. Ледь помітна, крижана й майже зневажлива посмішка промайнула на її вустах, а в темних, як сама ніч, очах спалахнув тріумф.

У тому погляді я чітко побачив щось знайоме. Саме так я в дитинстві дивився на велосипед брата. Саме таким поглядом проводжав в останню путь коханого моєї Валентини – Олександра. І в ту мить я зрозумів остаточно, що не помилився у виборі.

Валерія справді мала у своїй душі якусь темряву. Я й не сумнівався, що, якщо буде потрібно, вона переступить межу дозволеного, не вагаючись. Хто-хто, а вона точно не була жертвою. І це не могло не приваблювати.

Я стояв серед шуму, світла і натовпу, дивився на неї і відчував, як усередині щось остаточно стає на свої місця. Ніби я нарешті знайшов те, що шукав. А вона плавно, мов граційна кішка, підійшла до мене, вклала мені в руки ніж, яким щойно погрожувала клієнту, зміряла холодним поглядом і, не промовивши ні слова, зникла у гримерці.

О, я вже знав точно, що рано чи пізно я приборкаю цього норовливого “Чорного Ангела”. Хоче вона цього чи ні…