8

Мабуть, Валерія Василівна таки не подала в розшук доньки, адже після цього її візиту ніхто нас більше не турбував. Натомість, ми з Настею зосередилися на навчанні — як-не-як випускний курс, тож треба було добряче підтягнути оцінки.

Однак, попри все, Новий Рік вирішили святкувати разом. Зібрали речі й вирушили до Одеси. Не знаю, про що ми думали, адже зима в цьому приморському місті була, чесно кажучи, ніякою. Сильний вітер, дощ зі снігом, і холод, який так і норовив залізти під одяг і проморозити до самих кісток. 

Прогулявшись трішки Дерибасівською, ми з Настею, не змовляючись, вирішили якнайшвидше повертатися до готелю. Там було тепло та затишно, особливо в обіймах моєї безвідмовної дівчини. Змивши втому під гарячим душем і розчинившись у пристрасті, ми нарешті вмостилися на ліжку. Смакували дешеве шампанське, заїдаючи його мандаринами, і ліниво дивилися телевізор, насолоджуючись цим моментом спокою.

- Коханий, - порушила тишу Анастасія, - я ось тут подумала. Це наш останній рік…

“Твій точно”, - промайнуло в мене в голові, та дівчина продовжувала:

- І після випуску я вирішила не повертатися додому, а поїхати шукати щастя у Київ.

- Ну що ж, ідея непогана, - мовив я, - хоча я дуже буду за тобою сумувати.

- Ось тому я і хотіла запропонувати тобі їхати зі мною.

- У столицю? - мої брови поповзли догори.

- А чому б ні? Ти у мене розумний, амбітний, впевнена, що робота для тебе знайдеться швидко. Крім того, ми б дійсно могли жити разом, без надокучливих сусідок…

- Ти хочеш почути від мене відповідь просто зараз? - перепитав я.

- Звісно ж ні, дурненький, - махнула рукою в мій бік. - Просто хочу, щоб ти розглянув цю опцію. Так, на майбутнє…

Від звернення “дурненький” моє обличчя трішки перекосило, але я намагався триматися невимушено.

- Ну, до кінця навчання ще далеко, — промовив я, — так що обіцяю подумати.

І, мушу зізнатися, я таки задумався. А чому б і ні? Київ – величезне місто. Якщо я планую і далі займатися своїм невеличким “хобі”, мені потрібен більший простір. У столицю з’їжджаються дівчата з різних міст та селищ. Безмежний вибір. Та ще й легше таку голку в стогу сіна втратити. І знайти буде важко. Тому після недовгих роздумів я вирішив, що після того, як отримаю диплом, їду до Києва. Про що і сказав Анастасії.

 - Ой, котику, я така щаслива! - дівчина повисла у мене на шиї. - Ми житимемо разом у столиці!!!

“За тебе ніхто не казав…” – тільки і подумав я.