6

Після морського відпочинку ми повернулися щасливі та загорілі у рідні Черкаси. Я одразу поїхав до себе, а Настя вирішила залишитися в гуртожитку. Я спочатку здивувався, що вона не хоче їхати додому в Канів. Та виявилося, що моя дівчина дещо весь час від мене приховувала.

– Я не багато розповідала тобі про себе, – мовила вона, коли я запитав її про рідну домівку. – Навіть не знаю, чому. Можливо, просто боялася твоєї реакції.

– Настю, Що б там не було, між нами не має бути секретів, — запевнив я її. — Невже там усе так погано, що ти боїшся зізнатися? Твої рідні — маргінали? Алкоголіки чи наркомани? Чи в тебе є проблемний брат, про якого ти воліла б забути?– запевнив я. – Що такого може бути, що ти соромишся поділитися зі мною? Батьки п’ють? Чи наркомани якісь? Проблемний брат чи сестра, про яких ти воліла б забути?

– Все набагато банальніше. Насправді я сирота, — тихо почала вона. Виросла у Каневі, проте жила у школі-інтернаті. Дитинство було не з веселих, адже там було мало приводів для радості. Постійно боролася з такими як я за місце під сонцем. Подруг не було. Дівчата мені заздрили, адже багато хто з хлопців звертав на мене увагу, дехто залицявся. Їм це не подобалося.

– Ревнощі? Заздрість?

– Мабуть. Я не особливо їх розпитувала, – посміхнулася Настя.

– А батьки живі? Не намагалася їх розшукати?

– Тато спився і помер, а мама… Про неї і згадувати не хочу…

– Ну і грець з ними. У тебе є я.

Анастасія поглянула вдячними оченятами, повними любові та захоплення і ніжно пригорнулася до мене.

– І це чудово, – мовила тихо. – Котику, давно хотіла тебе запитати…

– Питай.

– А мене зі своїми батьками ти знайомитимеш?

– Та треба буде якось… Коли нагода з’явиться.

– Я могла б до тебе якось в гості прийти. А то мені здається, що ти мене соромишся, чи що…

– З чого ти це взяла? – заперечив я. – Просто вони у мене у відрядженнях постійно. Зайняті люди. Щойно звільняться – повідомлю тебе і щось організуємо. Обіцяю.

– Ну добре, – погодилася швидко, мабуть, боялася мене роздратувати надмірною нав’язливістю. – А брати чи сестри у тебе є?

– Був брат, але він помер ще немовлям. Народився дуже хворим. Лікарі нічого не могли зробити, – брехав я, не бажаючи ділитися з Анастасією подробицями сімейної драми.

– Дуже шкода, – співчутливо мовила вона. – А я в дитинстві дуже хотіла сестричку. Щоб можна було з нею гратися, ділитися своїми таємницями…

– Усіма таємницями можеш ділитися зі мною, – я обійняв її за плечі. – Повір мені, жодна жива душа їх не дізнається.

– Ти теж можеш розповідати мені що завгодно! – запевнила Настя. – Обіцяю, що всі твої секрети я заберу з собою в могилу.

«Ти навіть не уявляєш, наскільки ти близька до істини» – подумав я, відчуваючи холодний спокій.