3

Ранок у ліжку з некоханою дівчиною. Дивні відчуття. Сором водночас з огидою. Я ж хлопець, і мене не повинно хвилювати, з ким прокидатися. Аби вночі з нею було добре. Проте всередині мене все переверталося. Хотілося скоріше піти. Але я не міг цього зробити одразу. Тому я пішов на спільну кухню – добре, що година була рання, і ніхто мене не побачив – та зробив Насті сніданок у постіль: філіжанку дешевої розчинної кави та декілька грінок. Вона була у захваті.

– Я й уявити собі не могла, що існують ще у світі такі галантні кавалери, – сплеснула вона руками, щойно я зайшов до кімнати з тацею.

– Доброго ранку, сонько, – посміхнувся я у відповідь, хоча зараз я найменше почувався щасливим. – Не хотів тебе будити.

– Нічого страшного, я вже й не спала, – вона поглянула на їжу. – Ой, а чого тут лише на одного сніданок?

– Я не голодний, це все тобі. Зазвичай, я не снідаю. Мені вже слід повертатися додому – змінити одяг, підручники забрати.

– Тоді зустрінемося на парах? – її благальний погляд дратував мене.

– Насть, не зрозумій мене неправильно, – почав я. – Ти особлива дівчина і нам було добре. Але я ще не готовий афішувати наші стосунки перед іншими. Повинен пройти якийсь час.

– Тоді може після пар? – невинно закліпала оченятами.

– Звісно, – мовив я. – Побачимось!

Зачинивши двері кімнати, мені стало зле. Як я втягнув себе в усе це? Анастасія мені не потрібна. Вона не вилікує мене від думок про Валентину. Навіть якісний секс не допоможе… Чи допоможе?

З такими думками я повернувся додому і швиденько заскочив у душ. Хотілося змити з себе події вчорашнього вечора та ночі. Хотілося все забути. Але як? Настя тепер думає, що ми разом. От же бовдур! Навіщо сніданок було робити? Давати дівчині марну надію??? А може все не так погано? Може вона – саме та, яка мені потрібна зараз?

Переді мною стояла дилема. Продовжувати цей фарс з Анастасією чи покінчити з усім цим раз та назавжди. 

Думав я недовго. Звісно, продовжувати. Що я втрачав? Одинокі дні й ночі? Сіре буденне життя? Навчання, яке не приносить жодного задоволення?

А тут вона. Настя. Симпатична, тепла, домашня. Без будь-яких претензій. Спрагла до чоловічої уваги та компліментів. З нею все просто. Вона вже моя.

Так ми й почали зустрічатися. Спочатку я попросив її нікому нічого не говорити. Все ж таки, Валентина завершила зі мною стосунки зовсім нещодавно. А я не хотів мати репутацію бабія. Але через два місяці таких таємних побачень, мені набридла ця гра в хованки. 

Того вечора один із одногрупників святкував день народження. До нічного клубу, де зібралася вся група, ми з Настею увійшли разом, тримаючись за руки. Та ні для кого це не стало несподіванкою. Виявилося, що всі вже давно помічали між нами якусь хімію. Хоча я особисто нічого такого не відчував. Я просто звик до неї та відчув власницький інстинкт: ця дівчина має бути моєю, і крапка.