2001 рік. Анастасія

Із сусідкою Валентини по кімнаті, Настею, я був знайомий поверхово. Вона мене не особливо цікавила. Адже я жив і марив своєю Валею. Проте, коли я заховав останній спогад про кохану десь глибоко у своїй підсвідомості, вирішив почати нову сторінку свого життя. І в ній обов’язково повинна була бути нова пристрасть, нова Вона.

Анастасія, як і Валентина, була брюнеткою з темно-карими очима. Невеличка родимка біля правої брови, прямий носик, смаглява шкіра та чутливі блідо-рожеві губи. Все це я бачив останнім часом мало не щодня. Але помітив саме тепер.

Зблизитися нам допомогла колишня. На щастя, тоді ще мобільних телефонів не було, тому додзвонитися до подруги додому виявилося не так просто. Настя переживала за Валю, адже та не давала про себе знати. Звідки мені було все це відомо? Я почав з нею спілкуватися одразу після таємничого зникнення Валентини.

В той день, коли знайшли Олександра, мене потягнуло в гуртожиток. Потрібно було з'ясувати які подробиці особистого життя сусідки по кімнаті відомі Анастасії. Чи знає вона про роман Валі та Сашка? Що саме розповіла їй подруга в останній день свого життя?

Я відчував, що подобаюся Насті. Це було помітно ще напередодні, коли я з’явився на порозі їхньої кімнати з букетом. Тоді Настя пригощала мене чаєм, захоплювалася моєю романтичністю. Але я думав лише про Валентину. Та й зараз моєю єдиною метою було з’ясувати, що саме Настя знає про цю ситуацію.

– Валентине? Заходь… – вона була здивована побачити мене тут. – А Валі немає, – додала відразу.

– Невже зробила те, що хотіла? – сказав загадково, щоб не видавати себе.

– Ти про її рішення покинути універ і поїхати до батьків? – запитала.

– Саме так, – підтвердив я.

– То ти її все-таки вчора знайшов?

– Ні, вона мені сама зателефонувала. Сказала, що розриває наші стосунки. І що їде до батьків. А ще, що набридло навчання. Я подумав, що вона трішки напідпитку і телефонує з гуртожитку. Тож дав їй час до ранку. Заспокоїться – поговоримо. Але бачу, що вона все ж здійснила задумане.

– Проте все це так дивно, тобі не здається? – Настя запитально поглянула на мене. – У гуртожиток Валя не повернулася. Речей своїх не забрала.

– Валентина – імпульсивна дівчина. Може, ще передумає та повернеться. Думаю, тому й речі не забирала – дала собі час на роздуми.

– Дурна вона, а не імпульсивна, – дівчина награно надула губки. – Відмовитися від тебе! Та таких, як ти, взагалі-то ще треба пошукати.

«Ага, дорогенька, то я тобі все ж подобаюся. Це добре…», – подумав тоді я, а вголос додав: – Та й сусідок таких по кімнаті красивих важко знайти.

Настя почервоніла та відвела погляд. А я зрозумів, що саме вона – та людина, яка допоможе мені залишити минуле позаду. Все виявилося простіше, ніж я думав. Знайомий шлях до гуртожитку тепер здавався початком чогось зовсім нового.

– А не піти б нам випити кави та прогулятися парком? – запропонував я дівчині.

– Та треба ж до завтрашніх пар готуватися… – вона зовсім не вміла відмовляти.

– Ось після прогулянки разом за конспекти й сядемо, – я не звик здаватися.

– Ну добре, вмовив, – посміхнулась вона. – Чекай мене надворі, вийду через десять хвилин.