10

У переддень всіх закоханих я бігав містом у пошуках ідеального подарунка своїй коханій. Задум був простим – букет червоних троянд та срібний ланцюжок з кулоном у вигляді серця – знак мого кохання та вірності. Проте в ювелірних магазинах омріяної мною прикраси не було. Мене охопила паніка. Що ж тоді подарувати?

Я побіг в останнє місце, де можна було придбати ювелірку – в ломбард. І, о диво! Мені показали браслет зі срібла у формі маленьких сердець, з’єднаних разом. Відкинувши будь-які забобони, я придбав цей дарунок і, окрилений тим, що порадую кохану чимось особливим, повернувся додому.

Чотирнадцятого лютого я вже стояв на порозі кімнати в  гуртожитку з оберемком троянд та червоним оксамитовим футляром  і стукав у двері. Мені відчинила її сусідка і сказала, що Валя кудись вийшла. Настя, так звали дівчину, запропонувала мені почекати у них в кімнаті, доки моя кохана повернеться. Я, бовдур, погодився. Навіть випив запропонованого чаю та послухав, який же з мене чудовий бойфренд вийшов. Коли стрілка годинника показувала о пів на сьому, я почав хвилюватися, що з Валентиною щось сталося. Настя перетелефонувала усім знайомим, але ніхто не знав, де вона. Тож я, забравши букет та браслет, пішов на пошуки своєї дівчини. Мої думки блукали. Я був у відчаї. Сьогодні такий особливий день, а Валя пропала. Де ж вона могла б бути?

І тут мене осяяло! Олександр! Вона у нього! Я пришвидшив кроки й через хвилин двадцять вже стояв біля знайомого будинку. У вікнах суперника горіло світло. Раптом до одного з них підійшла моя Валентина, тримаючи в руках келих з шампанським. На ній була напівпрозора сукня, занадто відверта для дружнього візиту. Через декілька секунд я побачив і самого Олександра, який обіймав її за талію та розповідав про щось. А потім вона обхопила його за шию та пристрасно поцілувала. Зі мною вона ніколи не була такою відкритою, ніколи не хотіла мене так, як хотіла його…

За усім цим боляче було спостерігати. Мої очі налилися кров’ю. Тепер я не відчував кохання. Я жадав лише помсти. І вона не забарилася…