6

На Новий рік ми з Валентиною вирішили залишитися вдвох. Відсвяткувати місяць наших стосунків. Для цього я зняв кімнату-люкс у готелі «Дніпро», купив вина, шампанського, фруктів та шоколаду. Замовив вечерю в номер.

Я був зразковим хлопцем. На побачення жодного разу не приходив без квітів чи солодощів. Водив її на вистави, у картинну галерею, кіно. Ми часто бували у кав’ярнях або просто гуляли парками міста. Я розчинявся у ній. Віддавав всього себе без залишку. І мені здавалося, що вона все це цінує. Принаймні, я відчував її вдячність і симпатію до мене. Проте мені хотілося більшого. Хотілося, щоб і Валя кохала мене так безмежно, як і я її. Та вона ставила бар’єри. Будувала ледь помітну стіну між нами. І хоч наша пристрасть була непідробною, щось у мені її відштовхувало. 

Ось і на Новий рік вона почувалася ні в сих ні в тих.

– Щось сталося, кохана? – спитав її я, коли ми вже зняли куртки. – Не подобається кімната?

– Та ні, Валику, все гаразд, – похитала заперечно головою.

– Я ж тебе відчуваю, – не здавався я. – Можеш мені розповісти що завгодно. Ти ж знаєш, я вмію слухати.

– Мене хоче повернути мій колишній, – видихнула вона.

«Он воно що! А ось тепер і дізнаюся, хто ж цей покидьок, який її кинув», – подумав я, згораючи від цікавості, але зовні намагався залишатися спокійним. Вголос же сказав:

– З якої це радості?

– Каже, що скучив за мною… Листа написав… Сьогодні з поштової скриньки забрала.

– І що там? – спитав обережно.

– Та нічого такого…

– Що робитимеш?

– Нічого… Я ж з тобою зустрічаюсь, – вона відвела погляд.

– Питання було не про це, – твердо мовив я.

– Може не будемо псувати собі настрій у цей святковий день? Все ж сьогодні проводжаємо старий рік, та й новий разом зустрічатимемо!

– Ти маєш рацію! – погодився швидко. – З ким його зустрінеш, з тим і проведеш!

Я наповнив її келих вином, а за мить, ніби випадковим рухом, зачепив його рукою. Темно-червоні плями, наче кров, миттєво розповзлися по тканині її сукні.

– Ой, – скрикнула вона від несподіванки. – Зіпсував мені наряд!

– Нічого страшного! – запевнив її я. – Біжи до умивальника, треба швиденько запрати.

– Так, так, вже біжу, – погодилася і зникла у ванній кімнаті.

А я кинувся до її дублянки. Лист від колишнього повинен бути у кишені. Там я його і знайшов.

«Люба моя Валентинко,

Я так давно збирався тобі написати. Але лише вчора, побачивши тебе з іншим, зрозумів, яким я був бовдуром! Я не повинен був тебе відпускати. Просто ти так хотіла сім’ю, а ми були ще зовсім юні. Я був не готовий брати на себе таку відповідальність. Але зараз це не має жодного значення. Адже лише ти була моїм справжнім коханням. Ним і залишишся назавжди.

Я розумію, що у тебе нові стосунки. Але якщо у вас все не дуже серйозно, може ти даси мені ще один шанс все виправити? Нам же було так добре разом! Ми кохали одне одного, клялися у вірності та будували плани на майбутнє.

Я не звинувачую тебе ні в чому. Лише себе! Йолоп! Як я міг дозволити нашим стосункам закінчитися? Кращої за тебе немає у всьому світі!

Подумай. Я дам тобі час та простір. Я чекатиму стільки, скільки знадобиться — навіть якщо це триватиме вічність

Твій Олександр».

Злість на цього незнайомого мені хлопця, який зухвало відбивав у мене Валю, засліпила очі. Але я вчасно опанував себе. Не можу ж я зізнатися, що порпався у її речах – вона цього не пробачить і і піде назавжди. Краще діяти обережно. Не турбуючи мою кохану. Що ж тоді робити? Все дуже просто – позбавитися суперника і насолоджуватися стосунками з найчарівнішою дівчиною на світі.

Я склав листа і заховав його назад до кишені дублянки. А потім побіг до своєї Валентини допомагати із сукнею. Сьогодні наш день і нічого його не зіпсує!