3

Після тієї пам’ятної ночі я набрався сміливості та запросив Валю в кіно. Ми сиділи на останньому ряду і дивилися на те, як Мел Гібсон дізнавався, чого ж насправді хочуть жінки. А я хотів знати лише одне: чого ж хоче Валентина?

Вона ж сиділа і сміялася, цілком поглинена сюжетом фільму. Іноді її рука випадково торкалася моєї. Вона цього, здається, не помічала. Я ж намагався насолодитися цими невеличкими моментами близькості з дівчиною моїх мрій.

Після кіносеансу ми вийшли з «України» і пішли до Черкаського художнього музею. Вже не пам’ятаю, що там була за експозиція. Я й не помічав нічого навколо. Просто тримався трохи позаду і спостерігав за Валею. Вона ж уважно розглядала експонати виставки, смішно морщила носика і швидко проходила повз те, що їй було не до вподоби. Біля картин, які викликали у неї позитивні емоції, навпаки, затримувалася довше, хилила голівку на бік і думала, про щось своє. Іноді зверталася і до мене.

– Ну як тобі цей витвір мистецтва? Що скажеш?

– Я б краще не намалював, – віджартовувався, бо не мав жодного уявлення, що ще відповісти.

Потім була довга прогулянка до її гуртожитку.

– Я тобі так нормально і не подякувала, – Валентина почала розмову першою.

– Облиш, це мій громадянський обов’язок – захищати слабших.

– То ти думаєш, що я слабка? – іронічно підвела брову.

– Навпаки, – відповів серйозно, – проте іноді навіть сильним жінкам потрібне чоловіче плече.

– І то правда, – розсміялася. – Я дійсно тобі дуже вдячна!

– Ну якщо ще й досі відчуваєш себе в боргу переді мною, тоді я можу запросити тебе на ще одне побачення?

– Так, – кивнула, – тільки з умовою, що не будеш так на мене дивитися.

– Як же я дивлюся на тебе? – мені дійсно стало цікаво.

– Ніби вовк на овечку, ще трішки – і з’їси.

Я посміхнувся.

– Не хвилюйся, не з’їм, – запевнив. – Ти мені живою потрібна. Інакше б не рятував тебе!

– Тоді я спокійна, – мовила вона. – А ось і мій гуртожиток. Мені вже слід підійматися. Завтра практичних багато, а я ще нічого не вчила.

– Я теж, може якось разом повчимося?

– Можливо, хтозна? – подивилася на мене пильно. В очах заблищали вогники. – Але поки не варто квапити події, згоден?

– Твоє слово для мене – закон!