Глава 4. Золота клітка в синьому шовку

Через місяць нашого «аскетичного» життя в обдертих стінах Марк увійшов до квартири з великим фірмовим пакетом. Він не кинув його на матрац, як зазвичай кидав свої речі, а обережно поклав на єдиний стілець.

— Завтра благодійний вечір у «Гранд-Холі». Будуть усі мої партнери. Ти маєш виглядати як королева, — сказав він, розстібаючи дорогий годинник.

Я з надією зазирнула в пакет. Там лежала сукня кольору нічного неба — шовк, що переливався під світлом єдиної лампочки без абажура, тонка вишивка бісером по декольте. Вона коштувала більше, ніж мій раціон за пів року.

— Вона... вона неймовірна, Марку. Дякую, — я простягнула руку, щоб торкнутися холодної тканини, відчуваючи, як серце вперше за довгий час затріпотіло від радості. Невже він нарешті побачив у мені жінку, а не просто додаток до своєї квартири?

Наступного вечора я стояла перед дзеркалом, затягнута в цей блискучий шовк. Я виглядала бездоганно. Макіяж, зроблений професіоналом, якого Марк викликав додому, приховав мої запалі щоки та синюшність під очима — сліди моєї «дієти» з порожніх супів.

— Ось так, — кивнув Марк, оглядаючи мене в холі готелю. — Тепер ти схожа на дружину успішного чоловіка. Тримай спину рівно. І пам’ятай: ти не їси. Ти лише пригублюєш вино. Жінки мого кола не накидаються на фуршет, як голодні сироти.

Весь вечір я була виставковим експонатом. Марк тримав мене за талію, демонструючи знайомим, наче нову модель авто.
— Моя Марія, — гордо представляв він мене. — Вона в мене справжня перлина. Домашня, скромна, цінує справжні цінності, а не блискітки.

Люди кивали, захоплювалися моєю «стриманістю», не знаючи, що під цією сукнею мій шлунок стискався від голоду. Я бачила підноси з делікатесами, чула пахощі смаженого м’яса, але боялася навіть подивитися в той бік. В голові відлунювало: «Не здумай потіти... кур’єр забере її о дев’ятій».

Ми повернулися додому за північ. Марк відразу пішов у душ, а я залишилася стояти посеред нашої порожньої вітальні. Я боялася сісти, щоб не пом’яти шовк.