Розділ 18.Хибний азимут та федеральний щит.

Штабний кунг федералів, розгорнутий на роздоріжжі шосе №191 та об'їзної дороги до Сектора 7, гудів мов сполоханий вулик. Здавалося, сама земля навколо нього тремтіла від безперервної роботи техніки, а повітря було насичене важким запахом вихлопних газів, гарячого металу й промерзлого ґрунту. Потужні дизельні генератори на причепах виригали в промерзле повітря клуби кіптяви, що розповзалися над снігом темними, рваними пасмами. Їхній низький, монотонний гуркіт зливався з тріском радіоперешкод, уривчастими командами оперативників і металевим брязкотом спорядження. Дві супутникові тарілки на телескопічних щоглах безперервно ловили зашифровані сигнали з Денвера й Вашингтона, повільно повертаючись у бік свинцевого неба, затягнутого важкими зимовими хмарами.Навколо штабу миготіли десятками синьо-червоних маячків понад двадцять броньованих машини SWAT, пікапи окружної поліції та важкі мобільні лабораторії криміналістів. Відблиски проблискових вогнів ковзали по закіптюжених бортах автомобілів, розбивалися на гострих гранях броньованого скла й розтікалися по засніженій дорозі багряними та крижаними синіми плямами. Двигуни окремих машин продовжували працювати на холостих обертах, здіймаючи з-під капотів легкі хмарки пари. Між транспортом снували озброєні люди в тактичному спорядженні, ховаючи обличчя від вітру за високими комірами курток. Хтось перевіряв магазини, хтось розмовляв по рації, а хтось, притиснувши до вуха гарнітуру, намагався розібрати слова співрозмовника крізь суцільний потік радіошуму.

Усередині штабного контейнера панував сизий тютюновий дим, змішаний із запахом пересмаженої кави та мокрого армійського сукна. Тісне приміщення здавалося ще меншим через нагромадження обладнання, розкладені на столах папки, кабелі, зарядні пристрої й переносні монітори. Тепле повітря від обігрівачів не встигало розігнати холод, що проникав крізь металеві стіни, і на окремих ділянках підлоги ще залишалися темні сліди талого снігу, принесеного на черевиках. Десь за перегородкою постійно клацало обладнання, а над головами тихо гуділа вентиляція, безуспішно намагаючись витягнути з приміщення тютюновий дим.На стіні на великому рідкокристалічному моніторі висіла масштабна карта округу Тетон, вкрита сіткою червоних квадратиків — зонами контролю. Тонкі лінії доріг перетинали темні масиви лісів, огинали гірські хребти й губилися серед позначених на карті ущелин. Червоні маркери відображали розташування мобільних груп, а окремі ділянки заповідника світилися жовтим, позначаючи території, де пошукові операції ще тривали. Час від часу карта оновлювалася, і маленькі символи пересувалися вздовж доріг, створюючи оманливе враження повного контролю над величезною територією, де за кожним поворотом могли ховатися десятки кілометрів непрохідного лісу.

Заступник директора денверського регіонального офісу ФБР Марк Коулман — кремезний чоловік із зачесаним назад сивиною волоссям і жорстким, бульдожим підборіддям — люто ходив уздовж карти. Його важкі кроки глухо відбивалися від металевої підлоги. Рухався він різко, майже агресивно, розмахуючи руками так, ніби кожен його жест мав не просто підкреслити сказане, а буквально вбити слова в голови присутніх. На широкому обличчі застигла напруга, а зморшки на лобі стали глибшими від постійно насуплених брів. Комір сорочки був розстебнутий, краватка послаблена, однак навіть ця недбалість не позбавляла його вигляду владної людини, звиклої до того, що накази виконують без зайвих запитань.

— Це абсолютний пиздець, Вейнс! — волав Коулман, з розмаху вгачуючи кулаком у складний стіл. Від удару здригнулися пластикові стаканчики, а одна з папок з'їхала до самого краю й мало не впала на підлогу. — Офіційний шериф округу згорів у бункері приватного об'єкта! Шестеро бійців європейської ПВК знайдені з пробитими головами на серпантині! Засновник цієї ж сучої ПВК — Олав Ван Хольц — прикутий кайданками до радіатора з роздробленою кистю! Що, блядь, відбувається в цьому лісі?!

Його голос перекрив гул генераторів, що долинав ззовні крізь тонкі стіни контейнера. Кілька співробітників мимоволі напружилися, проте ніхто не наважився втрутитися. Усі чудово розуміли: Коулман був не просто розлючений. Він намагався збагнути, яким чином операція, що мала перебувати під контролем федеральних служб, перетворилася на криваву катастрофу, наслідки якої вже неможливо було приховати за стандартними формулюваннями у звітах.

Евелін Вейнс сиділа на краю металевого ящика з-під рацій.Вона вже змінила закривавлений одяг на чорний тактичний светр і цивільну куртку з наліпкою «FBI» на спині. Тканина светра щільно облягала плечі, а на рукавах ще залишалися ледь помітні сліди вологи після перебування на морозі. На її чолі білів свіжий медичний пластир, що прикривав розсічення, а в лівій руці вона спокійно тримала паперовий стаканчик із вистиглою кавою. Від холодного напою не залишилося навіть натяку на пару, а картонні стінки стаканчика вже трохи розм'якли від вологи. Проте Евелін, здавалося, взагалі не помічала ні смаку кави, ні холоду, що пробирався крізь одяг.Вона сиділа невимушено, не демонструючи ані поспіху, ані бажання виправдовуватися. Її плечі залишалися розправленими, підборіддя — трохи піднятим, а пальці спокійно стискали стаканчик. На тлі метушні, нервових рухів і напружених облич навколо ця нерухомість виглядала майже зухвалою.Вона дивилася на Коулмана абсолютно холодним, зверхнім поглядом людини, яка повністю контролює кожен свій крок.

— Те, що відбувається, Коулмане, називається зачисткою міжнародного злочинного синдикату, — сухим, впевненим тоном відповіла Вейнс. — Бредлі був на утриманні «Odin Global». Вони організували перевалочну базу для викрадених дівчат. Коли структура почала розпадатися, Ван Хольц прилетів із Цюриха особисто, щоб прибрати Бредлі, спалити архіви й ліквідувати мене як свідка.

Вона вимовляла слова рівно, без найменшої поспішності, ніби переказувала звичайний службовий звіт, а не описувала події, які щойно коштували кільком людям життя. У її голосі не було ні страху, ні обурення, ні навіть тієї втоми, що зазвичай видає людину після тривалого перебування в небезпеці. Лише холодна впевненість і стримана готовність витримати будь-який наступний удар.