Розділ 16.Серпантин "Мертва петля" та сталевий удар.

Нічний серпантин шосе № 191, що огинав північний хребет каньйону Ґранд-Тітон, у цю пору перетворювався на льодовий жолоб для смертників. Вузька стрічка дороги звивалася між стрімкими скелями й темною безоднею, гублячись у густій завісі хуртовини. Сніг безперервно засипав асфальт, приховуючи його нерівності та гострі краї обледенілих узбіч. У такій темряві навіть досвідчений водій не міг покладатися лише на власні навички: тут усе вирішували секунди, реакція та холодний розрахунок.Праворуч височіла п'ятдесятиметрова вертикальна стіна з чорного, зледенілого граніту, з якої вітер зривав довгі снігові завіси. Білі потоки зміталися зі скельного уступу й розліталися над дорогою, на мить засліплюючи водіїв. Ліворуч, за проіржавілими металевими відбійниками, провалля Соснового яру йшло в повну, бездонну темряву, де внизу на прірвових каменях ревів прихований під кригою потік. Його голос губився серед завивання вітру, але сама думка про воду, що неслася під товстим панциром льоду, робила цю дорогу ще моторошнішою.

Ford Explorer Евелін Вейнс нісся на граничній швидкості. Потужний автомобіль розтинав снігову завісу, залишаючи позаду дві темні колії, які майже відразу зникали під новим шаром снігу. Двірники з диким скрипом шкребли по лобовому склу, збиваючи крижану кірку. Кожен їхній рух супроводжувався різким, неприємним звуком, що змішувався з гулом двигуна й шаленим свистом вітру. Передня підвіска пікапа важко відпрацьовувала на кожній вибоїні, а шиповані шини вищали на поворотах, ледве утримуючи двотонну машину від зсуву в прірву.Евелін дивилася лише в дзеркало заднього огляду. Її обличчя було напруженим, щелепи міцно стиснуті, а пальці так сильно стискали кермо, що навіть крізь рукавички відчувалася напруга в зап'ястях. Вона не дозволяла собі відволікатися на дорогу більше, ніж вимагала необхідність. Зараз головною небезпекою був не лід, не скелі й навіть не провалля. Справжня небезпека наближалася ззаду.Там, за триста метрів позаду, крізь білу сітку хуртовини спалахнули два потужні ксенонові прожектори. Вони не миготіли й не скидали дальнє світло — це був важкий, прямий потік жовто-білого полум'я, що розрізав ніч. Світло проривалося крізь сніг, вихоплюючи з темряви уривки дороги, чорні стовбури ялин і блискучі крижані виступи.Броньований Chevrolet Suburban групи «Морг» ішов без звуку. Його чотирисотсильний мотор V8 проривав снігові кучугури з таранною люттю. Важкий кузов майже не втрачав стійкості на нерівностях, а потужні фари невблаганно наближалися, немов два розпечені ока хижака, який уже вибрав жертву й не збирався від неї відступати.

— Суки... швидко вийшли, — прошипіла Вейнс, міцніше стискаючи затерплими пальцями шкіряне кермо.

Її голос майже потонув у гуркоті двигуна. Вона розуміла, що часу залишається дедалі менше. Якщо найманці наздогнали її тут, на серпантині, вони не збиралися залишати їй можливості дістатися плато.Вона скинула передачу на селекторі АКПП, змусивши V6 заревти на межі п'яти тисяч обертів, і кинула Ford у крутий лівий поворот. Автомобіль різко нахилився, задню частину повело на слизькому покритті, але Евелін утримала кермо, не дозволивши колесам остаточно втратити зчеплення з дорогою.У цей самий момент дах Suburban вибухнув короткою, сухою серією пострілів.Оператор групи «Морг», який висунувся з люка броньовика, працював із глушеного карабіна SIG MCX Spear LT із тепловізійним прицілом. У його рухах не було ані поспіху, ані зайвої метушні. Він утримував ціль у полі зору, намагаючись компенсувати тряску автомобіля та снігову завісу. Важкі патрони калібру 6.8 мм пробили заднє скло Ford Explorer, перетворивши його на мільйон дрібних крижаних кубиків.Скляні уламки розлетілися салоном, блиснувши в світлі приладової панелі. Задній салон пікапа миттєво виповнився диким, свистячим вихором мінус-тридцятиградусного повітря. Крижаний протяг ударив Евелін у потилицю, а сніг закружляв усередині автомобіля, осідаючи на сидіннях і темній оббивці.Одна з куль пробила підголівник пасажирського сидіння за дюйм від вуха Евелін, вибивши з оббивки хмару синтетичного пуху. Вейнс навіть не здригнулася — адреналін у її крові давно спалив будь-який острах. Вона лише сильніше стиснула щелепи, не дозволяючи собі жодної зайвої реакції. Страх не допоміг би їй вижити, а паніка стала б найкоротшим шляхом до загибелі.Вона різко крутнула кермо праворуч, збиваючи лінію прицілювання найманця, і одночасно вихопила з наплічної кобури свій Sig Sauer P229. Рух був швидким, відпрацьованим і майже автоматичним. Її погляд на мить ковзнув до бокового дзеркала, де відбивалися фари броньовика, що продовжував переслідування.Suburban пішов на таран.

Він не намагався обігнати її. Олав дав чіткий наказ: скинути машину федералки у провалля, імітуючи втрату керування на зледенілому серпантині. Жодних свідків, жодних зайвих пострілів, жодних доказів навмисного вбивства. Лише чергова аварія на небезпечній гірській дорозі, де навіть рятувальникам було б непросто дістатися до місця падіння.Важка сталева морда броньовика, підсилена штормовим кенгурятником, із жахливим металевим гуркотом врізалася в ліве заднє крило Ford Explorer. Удар був настільки сильним, що кузов здригнувся всім корпусом, а Евелін на мить відкинуло до дверцят. Метал застогнав, скрегіт розітнув ніч, і звук удару відбився від гранітної стіни.Машину Вейнс розвернуло на сорок п'ять градусів. Задні колеса вискочили на зледенілий бруствер, а металевий відбійник заскрипів, зминаючись, мов фольга. Під колесами захрускотів сніг, змішаний із крижаною крихтою. Кузов небезпечно нахилився в бік провалля, а в темряві за пошкодженим металом відкрилася тридцятиметрова порожнеча.

— Дідько б вас побрав! — закричала Евелін.

Вона не стала гальмувати. Натиснувши на газ до упору й вивернувши кермо у бік заносу, вона вирвала пікап з-під повторного удару. Двигун загарчав, колеса шалено провернулися на льоду, і Ford вискочив назад на полотно серпантину, виплюнувши з-під коліс сніговий фонтан.Евелін відчула, як автомобіль знову підкоряється керуванню, хоча задню частину ще кілька секунд продовжувало хитати. Вона вирівняла машину й устигла помітити, як броньовик відстає лише на мить. Найманці не збиралися відступати. Вони були готові ризикувати власними життями, аби виконати наказ.У дзеркалі вона побачила, як Suburban готується до вирішального удару в бочину, щоб повністю виставити її за край.Евелін діяла блискавично. Вона опустила бічне скло з боку водія, оперла лікоть на дверний отвір і перекинула Sig Sauer P229 у ліву руку. Крижаний вітер миттєво вдарив їй в обличчя, змусивши очі сльозитися. Сніг забивався під комір куртки, а холод пронизував шкіру, проте вона не відвела погляду від автомобіля, який стрімко наближався.Вона чекала до останнього міліметра.