Розділ 12.Хто такий Джек?...

Кімната мотелю " Pine Tree Inn"тхнула сталим тютюновим димом, що давно в'ївся в дешеву оббивку меблів, потерті поверхні та важкі складки старого покривала. Запах був густим, застояним, із гіркуватим присмаком попелу, який залишався в повітрі навіть після того, як сигарета згасала. У невеликому приміщенні він змішувався з вогкістю та слабким запахом старих меблів, створюючи відчуття задушливого простору, де повітря здавалося таким само втомленим, як і все довкола. На застеленому пошарпаним покривалом ліжку хаотичним віялом були розкладені матеріали справи: топографічні карти каньйону з червоними маркерними хрестами та зашифрований блокнот у шкіряній палітурці. Папери займали майже всю вільну поверхню, накладалися один на одного, загиналися по краях і утворювали безладну мозаїку з ліній, позначок та нерозбірливих записів. Червоні хрести різко виділялися на тлі картографічних контурів, привертаючи увагу до окремих ділянок каньйону. Темна шкіра палітурки блокнота виглядала потертою, а її краї свідчили про тривале використання. Евелін Вейнс сиділа на краю матраца, повільно витираючи махровим рушником вологе після ванни волосся. Тканина рушника торкалася шиї та плечей, вбираючи залишки води, а вологі пасма поступово втрачали блиск під тьмяним освітленням кімнати. Вона рухалася неквапливо, майже механічно, не приділяючи особливої уваги власним діям. Її думки перебували далеко від мотельної кімнати, серед засніжених гір і людей, чиї імена поступово перетворювалися на частини одного небезпечного пазла. Вона вже декілька днів поспіль зловила себе на думці, що повертається до одного й того ж обличчя — до Джека Картера. Його образ уперто виникав у пам'яті, витісняючи інші подробиці розслідування, і щоразу Евелін намагалася зрозуміти, яка саме деталь змушувала її знову подумки повертатися до цієї людини. Похмурий, високий чоловік із пронизливими, наче брудний лід, сірими очима. У її пам'яті особливо виразно зберігся цей погляд — холодний, нерухомий, позбавлений будь-якої потреби справляти враження на співрозмовника. Він пересувався мисливською ходою — безшелесно, тінню взуття по снігу, і завжди тримався подалі від місцевого людського сміття. У його рухах не було нічого випадкового: кожен крок здавався природним продовженням попереднього, а постава залишалася зібраною навіть тоді, коли він просто стояв на місці. Спочатку, при першій швидкоплинній зустрічі він здався їй просто зламаним самітником, який повільно згинався під важкістю утрати доньки. Його мовчазність, відстороненість і похмура зовнішність цілком вкладалися в образ людини, яка пережила особисту трагедію та більше не відчувала потреби підтримувати зв'язок із навколишнім світом. Але потім почали зникати люди шерифа Бредлі. Із кожним новим зникненням первісне враження про Картера втрачало свою переконливість, поступаючись місцем підозрі, яку Евелін уже не могла просто відкинути.

Вони не просто губилися в завірюсі — вони випадали з життя із хірургічною, страхітливою акуратністю. Без зайвого шуму, без криків у рацію, без криміналістичних слідових «подарунків» для федералів. Відсутність очевидних зачіпок насторожувала не менше, ніж самі зникнення. У подібних справах завжди залишалося щось, за що можна було зачепитися: випадкова помилка, непослідовність у свідченнях, недбало залишений слід або дрібниця, значення якої ставало зрозумілим лише після ретельного аналізу. Тут же все виглядало надто чисто, надто впорядковано у своїй відсутності. Звичайний місцевий мисливець чи розлючений батько так не працює. Так працюють лише ті, кого вчили перетворювати живих людей на статистику втрат.

Евелін згасила недопалок у скляну попільничку, підсунула до себе важелезний захищений супутниковий планшет Panasonic Toughbook і втиснула комбінацію закритими ключами доступу. Масивний корпус пристрою здавався майже недоречним серед дешевих меблів мотелю, проте його міцна конструкція й захищені елементи були призначені саме для роботи в умовах, де звичайна техніка могла підвести. Її пальці швидко рухалися по клавішах, вводячи потрібні комбінації без помітних вагань. За секунду планшет з'єднався із внутрішнім каналом Регіонального оперативно-аналітичного центру.

У динаміку після двох коротких клацань пролунав спокійний, сухий і дратівливо-діловий голос.

— Оперативно-аналітичний центр, агент Рід. Слухаю тебе, Вейнс.

— Рід, ради Бога, забудь на п'ять хвилин про свій довбаний регламент, — Евелін клацнула дешевою запальничкою, закурюючи нову сигарету й випускаючи щільний струмінь гіркого диму до сірої стелі. — Мені потрібна повна, закрита виписка на одного місцевого. Звати Джек Картер. Вигреби мені абсолютно все: батьки, брати, сестри, де дихав, із ким спав, чим болів, судимості, цивільні штрафи. І головне — підніми його закриту картку через зведену базу Мініства оборони. Подивися, де цей тихий святий набив собі такі мозолі на вказівному пальці.

Її голос звучав різко й вимогливо, без зайвих пояснень та ввічливих вступів. Евелін не збиралася витрачати час на формальності, коли кожна нова подробиця могла змінити напрямок розслідування. Вона затягнулася, на мить затримала дим у легенях і повільно випустила його вгору, не відводячи погляду від екрана.

За секунду в навушнику ритмічно й дрібно застукотіли клавіші. Аналітик у Денвері працював без зайвих запитань федеральні протоколи вимагали чистокровної автоматизації. Ритм роботи клавіатури залишався рівномірним, поки Рід переглядав доступні записи й переходив від одного архівного розділу до іншого.

— Завантажую архівний профіль... — пробурмотів Рід, і його голос у слухавці раптом запнувся, повністю втративши колишню штабну зверхність та валкість. — Оу... Ніхера собі, Вейнс. Ти де його взагалі викопала? У якому закинутому скотомогильнику?! Ти хоч уявляєш, ХТО це такий?

Раптова зміна його інтонації змусила Евелін уважніше прислухатися. У голосі Ріда більше не залишилося звичної байдужості, з якою він зазвичай зачитував результати перевірок. За грубими словами відчувалося непідробне здивування, а сама реакція свідчила, що знайдені відомості виявилися набагато серйознішими, ніж можна було припустити за зовнішністю мовчазного мешканця гір.