Розділ 13.Зашморг на дренажному колекторі

Нічний мороз біля гранітного кар’єра досяг тієї мертвої позначки, коли навіть суха соснова хвоя під снігом перетворюється на крихке скло.Вітер тут, у низині під п’ятдесятиметровими гранітними кручами, не завивав — він бив у кам’яні мішки сухою, засліпляючою крупою, створюючи щільну акустичну завісу. Для звичайного спостерігача це було пекло, у якому неможливо вижити без працюючого мотора. Для Джека Картера це була ідеальна маскувальна завіса.Він заглушив Dodge Ram за пів милі від межі кар’єра, загнавши пікап глибоко під нависші лапи засніжених ялин.Джек виліз із кабіни безжодного зайвого звуку. На ньому був зимовий гірський маскувальний халат над важкою штормівкою, розгрузка з додатковими магазинами для  Remington 700. На поясі у спеціальних чохлах сиділи важкі акумуляторні кусачки-болторіз з титановими губками та портативний бензиновий різак Stihl із заглушеним вихлопом.Рой вискочив із пасажирських дверей безшелесно, мов сіра тінь. Пес зупинився біля бампера, притиснув вуха й опустив морду до снігу. Його двох кольорові очі пропекали темряву кар’єра, де крізь білий шум завірюхи вгадувалися масивні лінії залізобетонних огорож Сектора 7.
 

— Працюємо в тиші, старий, — прошепотів Джек, перевіряючи фіксацію гвинтівки за спиною. — Жодного голосу, поки не зайдемо під граніт.
 

Вони рушили по дну яру, занесеного двометровими кучугурами. Джек ішов першим, розрізаючи сніговий пласт важкими снігоступами, а Рой ішов слід у слід, зливаючись із біло-сірим хаосом.Дренажний колектор старого гранітного кар’єра був споруджений ще у шістдесятих роках. Це був масивний бетонний тунель триметрового діаметра, через який сезонні талі води зливалися з каньйону в Сосновий струмок. Коли ПВК «Odin Global» зводила свій периметр, вони перекрили гирло колектора решіткою з суцільної дюймової арматури та вивели туди лінію датчиків тиску й нахилу.
Проте інженер Сем, якого Вейнс випотрошила в барі, мав рацію в одному: через налипання важкого мокрого снігу й постійне обледеніння електроніка на цій ділянці видавала безперервні хибні спрацьовування. Найманці з «Odin Global» просто завантажили поріг чутливості сенсорів у системі, зробивши цей вузол головною сліпою зоною периметра.Джек зупинився біля засніженого устя тунелю.З темного рота бетонної труби тхнуло сирістю, застояною виваркою плісняви та гострим, хімічним запахом авіаційного гасу — вихлопами автономних генераторів Сектора 7.Перед входом висіла важка, заіржавіла решітка з суцільних залізних прутів.
Джек опустився на коліна в сніг. Він витяг з підсумка акумуляторний болторіз із гідравлічним підсилювачем. Інструмент видав лише тихий, сухий хрускіт, коли загартовані губки впилися в промерзлий метал.
Перший прут розпався на два уламки. Металевий дрібний дзвін миттєво поглинула хуртовина.Джек діяв швидко, ритмічно, із залізобетонною точністю. Перекупивши чотири суміжні вертикальні прути, він утворив у нижньому куті решітки вузький лаз, достатній для того, щоб протиснутися людині в тактичному спорядженні.Рой ковзнув у темряву тунелю першим. Він завмер за п'ять кроків від входу, припіднявши загривок і контролюючи бетонну трубу. Його чутливий нюх вловлював найменші коливання повітря.Джек втягнув снігоступи всередину, протиснувся крізь вигнуті прути й одразу став на сухий бетон.Усередині тунелю панувала мертва, дзвінка тиша. Шум хуртовини за спиною миттєво згаснув, поступившись місцем лункому крапанню конденсату зі стелі.Джек дістав прилад нічного бачення, закріпив його на узголів'ї й увімкнув фокусування. Навколишній світ спалахнув фосфоричним, сиплячим зеленим світлом.
 

— Стояти, Рой, — промовив Джек майже беззвучним шепотом, витягаючи з кишені лазерний покажчик непомітного для людського ока інфрачервоного спектра.
 

Бетонна труба проглядалася на п'ятдесят метрів углиб. І прямо на рівні коліна через весь тунель тяглася тонка, майже невидима волосінь.Це була не просто розтяжка. По обидва боки бетонного жолоба на анкерах висіли дві протипіхотні міни M18A1 Claymore у пластикових корпусах. Їхні вигнуті лицьові частини, начинені півтора кілограмами вибухівки C4 та тисячею двохсот сталевими кульками, були спрямовані прямо на вхід.
 

— Хлопці з «Odin Global» знають свою роботу... — з отруйною, сухою посмішкою пробурмотів Джек. — Автоматика тут не потрібна, якщо на виході стоїть звичайна мисливська пастка.
 

Джек опустився на сухий бетон. Стягнув товсту рукавицю, залишившись у тонкій рукавичці з кевларовою ниткою.Діставши з набору сапера саперний гачок та тонкі шпильки, він повільно, розраховуючи кожен міліметр руху, підповз до чеки запобіжника лівої міни. Дихання доводилося затримувати: один неточний рух промерзлих пальців — і пів тонни розпеченої сталі перетворять тунель на фарш.Пальці Джека працювали з хірургічною спокійністю людини, яка розміновувала дороги під Фалуджею.Сталева шпилька встала у гніздо детонатора, блокуючи ударник. Джек акуратно зрізав волосінь біля самого анкера й зняв обидві міни зі стіни, сховавши підривачі у кишеню.
 

— Тепер це наш подарунок для Бредлі, якщо він надумає лізти за нами, — мовив Картер, розвертаючись до Роя.
 

Тунель робив плавну дугу вгору й виводив прямо під гранітний фундамент центрального бункера Сектора 7.
Вони пройшли ще двісті метрів по похилому бетонному жолобу, поки не вперлися у важкий металевий люк аварійного скиду, закріплений сувальним замком ізсередини. За люком угадувалася робота важкої вентиляційної системи — глухий, низькочастотний гул, від якого вібрував бетон під чоботами.Джек Картер притиснув вухо до холодної сталі люка.За дверима лунали сухі, уривчасті команди англійською з німецьким акцентом, клацання зброї та кроки важких армійських черевиків. Оператори ПВК «Odin Global» за наказом Крона закінчували блокування внутрішніх коридорів.Вони ще не знали, що мисливець уже зайшов за їхній периметр.

Вентиляційна шахта над аварійним люком віддавала сухим, злегка солодкуватим жаром, який виганяли потужні промислові калорифери підземного комплексу. Після мінус тридцяти п'яти за товстими бетонними стінами це сухе повітря здавалося пекучим, мов газ із відкритої духової шафи. Воно тхнуло мастилом Break-Free, озоном від серверних стійок і сизою гарбом пересмаженої кави з їдальні найманців.
Джек Картер стояв на вузькому металевому виступі під стелею технічного колектора, спираючись спиною про гарячу коробку повітроводу.Він уже зняв важкий зимовий маскувальний халат, залишившись у темно-сірій тактичній флісовій куртці, шорстких штанах і легких безшумних черевиках із м'яким каучуковим протектором. На поясі спочивав довгий мисливський ніж із матово-чорним клинком, а на грудях, розвернутий затвором униз, висів короткий глушений карабін під важкий дозвуковий патрон .Поруч із ним, згорнувшись на сітчастому технічному настилі, притиснув вуха Рой. Вовк не видавав жодного звуку, лише його паща була трохи відкрита, а рожевий язик гарячково ловив потоки повітря, фільтруючи запахи чужого, залізобетонного лігва.Прямо під ними, за п'ять метрів донизу, простягався технічний коридор рівня «B-1» — артерія Сектора 7, де вздовж бетонних стін тяглися тугі пучки оптиковолоконних кабелів, труби високого тиску та гофровані шланги автономного дизель-генератора.
На роздоріжжі коридору, прямо під вентиляційними решітками, розташовувався тимчасовий пост спостереження.За пластиковим складаним столом сиділи двоє операторів ПВК «Odin Global».
Це були не місцеві поліцейські шерифа Бредлі й не п'яні мисливці з мотелів. Це були відпрацьовані, високооплачувані професіонали з досвідом гарячих точок у Східній Європі та Північній Африці. Обоє були у темно-оливкових тактичних комбінезонах, легких бронежилетах без розпізнавальних знаків і з гарнітурами прихованого носіння у вухах.
Перший — кремезний чоловік із виголеною наголо головою й коротким шрамом через праву брову, позивний «Дизель» — протирав мікрофібровою серветкою коліматорний приціл свого штурмового карабіна HK416. Другий — молодший, із виснаженим, сірим обличчям і густими блондинистими вусами, позивний «Ґанс» — спирався спиною про бетонну опору, ліниво попиваючи з термоса гарячий енергетичний напій.