Розділ 9. Сніговий шквал та рахунок для помічника .

Нічна хуртовина закрила Північний сектор заповідника суцільним, виючим коконом із сірого снігу та замерзлої хвої. Вітер гудів у розкритих пащах ярів зі звуком турбіни вантажного літака, збиваючи з верхівок столітніх модрини важкі, крижані брили, які з глухим гуркотом падали у снігові кучугури.
У таку ніч нормальні звірі ховалися в глибоких норах та під буреломом, затиснувши вуха й заощаджуючи залишки жирового тепла. Людина, яка опинялася в лісі за тридцять миль від найближчого житла без запасу сірників та важкої штормівки, помирала від переохолодження за сорок хвилин.
Джек Картер лежав у кучугурі за двадцять метрів від глухого технічного виїзду із території Сектора 7.
На ньому був білий маскувальний халат, накинутий поверх важкої курточки Carhartt, матерчаті бахіли на чоботях, що повністю глушили звук кроків, та білі рукавиці з відрізаними вказівними пальцями. Його тіло було повністю занесене сухим снігом — ззовні він нагадував звичайний похилений сосновий пеньок. Лише прозоро-сірі очі, прикриті захисними антивідблисковими окулярами, без жодного кліпання стежили за масивними сталевими воротами із виючою сіткою-рабицею та дротом під напругою.Поруч із ним, притиснувшись до лівого боку господарського стегна й злившись із сніговою кучугурою завдяки своїй попелясто-сірій шерсті, повністю затаївся Рой. Пес не видавав жодного звуку. Навіть його дихання, виходячи з пащі тонкою, ледь помітною парами, миттєво розсіювалося боковим поривом вітру.У руках Джека лежав його карабін Remington 700. Ствол і важка тактична оптика Leupold були забинтовані білою маскувальною стрічкою.Двадцять п'ять хвилин тому через супутниковий канал рації, налаштованої на цивільну хвилю, пройшов короткий, спотворений перешкодами сигнал: «Виїзд вантажного боксу №2... два комплекти каністр... Міллер чекає на перехресті».
Джек знав цей виїзд. Це була стара трельовочна дорога, позначена на єгерських картах сімдесятих років як тупик. Але пів року тому охоронці з ПВК «Odin Global» зрізали кущівник, засипали яр великогабаритним гранітним щебенем і поставили глухі металеві ворота з електронним кодовим замком. Звідси вивозили будівельне сміття, контейнери з відходами та паливні бочки.Раптом гул вітру розрізав інший звук — низький, важкий металевий скрип.
Масивні сталеві ворота повільно рушили вбік, відгортаючи важкі брустери снігу. З напівтемряви закритої території, вирізаючи світлом двох потужних протитуманних фар густу сіру завісу хуртовини, повільно викотився важкий гусеничний всюдихід Argo із закритою кабіною та критим вантажним кузовом.
Машина зупинилася за три кроки від виїзду. Водій не поспішав виходити — з димаря всюдихода виривався густий струмінь сизого дизельного диму, а через замерзле скло кабіни проступав силует чоловіка у важкій камуфльованій куртці.Це був Бронко — місцевий браконьєр і дрібний контрабандист, який останні п'ять років брав гроші у шерифстві за супровід брудних вантажів через глухі сектори заповідника.
Всюдихід заглух. Водій зачекав хвилину, перевіряючи за дзеркалами периметр, після чого двері кабіни з тріском відчинилися, і на сніг ступив кремезний, коротконогий чоловік із лисячим обличчям, вицвілими вусами та мисливським ножем на паску. У руках він тримав важку засмальцьовану сумку з каністрами та портативну рацію.Бронко ступив три кроки до воріт, щоб закрити кодовий замок, і зупинився, витягаючи з кишені сигарету.
 

— Шухер, Рой, — тихо, на межі видимості губ, шепнув Джек.
 

Пес випередив господаря на пів секунди.Він вискочив із кучугури без єдиного звуку, мов сіра тінь, пущена з гігантського арбалета. Сорокакілограмова туша хаскі-вовка врізалася  в Бронко збиваючи його з ніг і забиваючи лицем у глибокий, замерзлий сніг.Рація й сумка з брязкотом вилетіли з його рук, відлетівши в кучугуру. Бронко заорав від дикого жаху, намагаючись перевернутися й вихопити ніж з-під куртки, але гаряча, важка паща Роя з глухим клацанням зімкнулася на його правому передпліччі, пробиваючи іклами товсту шкіру та м'язи.
 

— А-а-а-а! Сука! Приберіть собаку! Приберіть цю вовчу суку! — заверещав браконьєр, заливаючись сльозами й розбризкуючи червону кров по білому снігу.
 

Джек підійшов повільно, карбуючи кроки. Його білий маскувальний халат розвівався на вітрі. Вчинок був холоднокровним і позбавленим будь-якого поспіху.Він наступив важким чоботом із зашнурованою халявою прямо на ліву руку Бронко, зафіксувавши її в снігу, і відвів затвор карабіна. Воронкований ствол .30-06 опустився прямо в праве око браконьєра.
 

— Тихо, Бронко, — мовив Джек. Його голос лунав абсолютно спокійно, нижче за шуми хуртовини. — Один зайвий звук — і твоє місиво з мізків буде лежати на воротах раніше, ніж твій пес встигне гавкнути вдома.
 

Рой за командою господаря трохи послабив хватку, але не випустив руки — його ікла залишалися зануреними в закривавлену тканину куртки, а з пащі розходилося нутрощеве, важке гарчання.Бронко затиснув рот лівою долонею, його очі розширилися до меж людського жаху, а з носа потекли соплі, змішані зі снігом.
 

— Картер... — заїкався браконьєр, здригаючись усім тілом від холоду й болю. — Джек... це ти, блядь?! Ти збожеволів?! Це приватна територія! Охорона ПВК зараз вийде на шум... вони тебе закопають у щебінь!
 

Джек нахилився нижче. Його обличчя під окулярами залишалося повністю закам'янілим — маска з сивини, зморшок і нещадної залізної волі.
 

— Охорона змінить варту через двадцять хвилин, Бронко, — проговорив Джек, і його ліва рука в білій рукавиці повільно, з професійною жорсткістю перехопила вказівний палець браконьєра на лівій руці. — А у нас із тобою є лише п'ять хвилин.
 

Він коротко, без попередження, повернув палець під прямим кутом назовні.ХРУСЬ.Сухий, страшний звук зламаного суглоба рознісся над кучугурою.Бронко забився у судомах, його горло вибухнуло звуком, схожим на передсмертне ревіння пораненого лося, але Джек миттєво вгатив носком чобота йому під дих, вибиваючи з легень усе повітря. Браконьєр лише безшумно відкривав рот, ковтаючи морозну крупу.