Сповідь Кургута

— Наш світ — неймовірно жахливе місце для героя. — Кургут відставив напівпорожню чашку і поглянув мені прямо в очі. — Ну сам подумай: що йому робити? Драконів майже всіх перебили, а ті, що лишились сидять у вежах, під наглядом принцес. І відверто заздрять мертвим. От ти колись бачив дракона в рожевий сукні з рюшами, мереживом і бантами? Сумне і жалюгідне видовище, я тобі скажу. А покинути таку вежу — зась. Навколо них, зазвичай, декілька полків елітної гвардії, в зачарованих від вогню обладунках. — він став у сповнену власної гідності позу і промовив, явно когось мавпуючи — "Щоб захищати принцесу і рідкісне створіння від зловмисників". Ти розумієш? Від зловмисників! Єдині, хто в теорії могли б вбити дракона — герої. Але одна справа — бій з могутнім, літаючим, вогнедишним монстром. Бій за життя насмерть. За руку і серце прекрасної (чи не дуже) принцеси. І зовсім інша — бій з тисячею закутих в зачаровані лати досвідчених ветеранів. За можливість добити нещасну тварючку, виключно з милосердя. І стати потім ворогом держави, корони і принцеси особисто.
Кургут зітхнув, допив вино з чашки і, смикнувши служницю, що саме пробігла поруч, за рукав, замовив ще один глечик.
— А Темні Володарі? Колись вони навіювали жах, підіймаючи легіони нежиті, літаючи на темних вивернах і будуючи страхітливі, але такі вражаючі замки! А тепер цей "Рух за права скелетів", "Ліга звільнення зомбі", "Вивернійський путч"! Та після того путчу популяція виверн зменшилась ледь не на третину. Бо Темним заборонили наймати їх на роботу. А які гучні були лозунги: "Захистимо виверн від експлуатації!". Знаєш, яка була експлуатація? Коли до замку доходив герой, виверна з Володарем вилітала йому назустріч. Потім, якщо герой програвав бій, вилітала ще раз щоб забрати переможця і зробити пару кіл над залишками армії і замком. За це - повний пансіон. Плюс захист виводка від всього, що тільки можна. Та й взагалі, виверн було заборонено чіпати. Правило було неписане, але непорушне. А зараз вони змушені ховатися в горах.
Кургут зітхнув, посміхнувся служниці, що саме принесла глечика з вином, налив собі пів чашки і подивився у вкрите кіптявою вікно.
— Вся моя родина загинула. Загинула, коли темних змусили зруйнувати артефакти контролю нежиті. Раптом виявилось, що декілька десятків мільйонів кровожерливих тварюк, що були створені чорною магією виключно для того, щоб вбивати... вбивають. І що єдине, що їх від цього стримувало — це все ті ж кляті артефакти контролю! Частина мерців, ті, що були підняті силами Темних, звісно розсипались в пил. За що Темним довелось відповідати додатково. Решта ж — самопідняті. І в тій мішанині магії, яка лишилась в темних землях, інколи підіймалось щось настільки жахливе, настільки неймовірне і смертоносне... що одноосібно (якщо так можна казати про нежить) вирізало Маргалан. Мені "пощастило". Я тоді мав трофейного кинджала. А та істота — гостру форму алергії на срібло. Мене тоді, розпанаханого вздовж і впоперек, знайшли імперські маги. Підлатали і відправили на трибунал "За знищення неймовірно рідкісного виду".
Кургут знову подивився на мене:
— Ще двома роками раніше, я б отримав статус Героя, почесті і славу. А тоді я отримав п'ятнадцять років карцеру на верхівці вежі з ув'язненим в ній драконом. Нещасне створіння...
Він впустив голову на стіл. Навіть уві сні з його очей текли сльози.
Я покликав служницю, дав їй пару монет і попросив, щоб Кургута віднесли в кімнату нагорі.
Я згадав, як п'ятнадцять років тому дивився на чоловіка, що поволі осідав в калюжу власної крові, вже навіть не намагаючись зібрати гірлянди своїх кишок. А за ним, розсипаючись на попіл стояв Темний Берсеркер, шепочучи одними губами "Дякую".
Отже, вирішено. Я звільню драконів, почну масово експлуатувати виверн, підкорю нежить своїй волі.
Знак Героя, прикріплений до зі споду до мого плаща відчутно штрикнув в груди.