Водні розваги кінця 80-тих

Я дивлюся на Наташу, яка ефектно ріже дзеркальну гладь Дніпра, і відчуваю гостру солідарну  гордість за неї. Ми обидві робили безкомпромісний акцент на своїх тілах, виліплюючи в тренажерних залах кожен м'яз і тримаючи себе в ідеальній формі. Наташа спортивна, витривала, і те, як швидко вона підкорила ці лижі, викликає в мене щире захоплення.

Але цей її тріумф миттєво проводить у моїй голові жорстку паралель, повертаючи пам'ять на роки назад — до першої дружини Хлібника, Тетяни.

*********************

Тетяна була зовсім іншою. Вона вважала себе поважною бізнес-леді, робила акцент на статусі та справах, а от на власну фігуру та фізичну підготовку їй було абсолютно байдуже. Я досі пам'ятаю, як мій батько, який зазвичай філігранно вчив усіх підряд, мучився з нею прямо у воді. Він зайшов по груди, намагався вирівняти її лижі, які розліталися вбік від найменшої річкової хвилі, і терпляче повторював: «Руки зігнуті, не тягни трос на себе, дозволь катеру виштовхнути твоє тіло».

Ноги Тетяни сильно  тремтіли, їй катастрофічно бракувало витривалості й тієї самої сили в ногах, яка необхідна, щоб буквально витягнути себе з води під час першого жорсткого ривка. Батько вже відверто психував, раз у раз виловлюючи її з хвиль після чергового падіння та заново поправляючи кріплення. Володя за штурвалом знову і знову спрямовував катер уперед, мотор ревів, але дива не відбувалося. Щойно вода з шумом ударяла Тетяні в обличчя, її нетреновані м'язи підводили — вона не могла витягнути чебе на поверхню води і з головою йшла під річкову гладь. Після кількох таких відчайдушних, але марних спроб Тетяна остаточно здалася. Вона так і не змогла встати. Катер розвернули, а вона, втомлена та збентежена своєю повною невдачею, пішла витиратися, окремо загортаючись у великий рушник.

Чоловіки наливали по чарці, закурювали, і під мірний плескіт хвиль їхня розмова ліниво переходила на  зашифровані робочі схеми, які вони налагодили вже дуже давно.

—Хлопці з району підготували обсяг, на днях заберу, — батько струсив попіл із цигарки,— Трактор на ходу, прицеп підготував. Тоннаж буде хороший, сам усе вивезу.

— Головне — прогнати все до третьої зміни, поки на моїй зміні свої люди на вагах, — Хлібник глухо стукнув чаркою об стіл, навіть не повернувши голови. — Кубік все погодив? З обліком проблем не буде?

— Да,  усе підписав, — коротко відрізав батько. — З мого боку папери готові. Все чисто.

— Тоді працюй, — Хлібник затягнувся, і солодкуватий дим його дорогого тютюну поплив у мій бік.

І ось тоді, коли ми всі нарешті сідали за стіл, починалося справжнє гастрономічне шоу, яке повністю організовував Олексій Хлібник. Це був кінець вісімдесятих — час суворого радянського дефіциту, коли пересічні люди роками не бачили навіть звичайних продуктів. Але наші столи буквально валилися від розкоші. Завдяки своїй посаді Хлібник мав безмежний, ексклюзивний доступ до закритих номенклатурних баз і спецрозподільників споживчої кооперації. Перед нами  стояли товсті нарізки дефіцитного балику, справжня чорна та червона ікра у кришталевих салатницях, екзотичні імпортні фрукти та закордонне віскі, якого було неможливо знайти в жодному магазині країни. Всі ці дорогоцінні блага стікалися до його рук ще до того, як потрапити у запечатані спецпайки для партійної верхівки.

***********************

У дев’яносто п’ятому році вся ця звична річкова розкіш кардинально змінила свій смак та колір. Стара номенклатурна система з її закритими спецпайками Облспоживспілки та тихими дзвінками директорам баз остаточно розвалилася, але на зміну їй прийшов дикий пострадянський капіталізм.

Тепер на нашому столі біля катера більше не було радянського дефіциту в делікатній кришталевій нарізці — тут царював агресивний європейський імпорт, загорнутий у  яскравий пластик та вакуумні упаковки. Замість колишнього вітчизняного балику з'явилася справжня жирна німецька шинка, дорогі французькі сири, свіжі ананаси та ківі в пластикових ящиках, які раніше здавалися екзотикою з кінофільмів. Алкоголь теж еволюціонував: замість номенклатурного коньяку чоловіки цідили справжнє шотландське віскі з важких квадратних пляшок, а поруч темніли дорогі імпортні лікери для жінок.

Для пересічних людей ці продукти залишалися такою ж фантастикою, як і в СРСР, але тепер питання було не в бланках і посадах, а в готівковій зелені. Хлібник діставав цю розкіш двома залізобетонними комерційними шляхами. Його нова приватна фірма, яка прокручувала тонни батькового металу, отримувала прямі доларові розрахунки, і водій Хлібника просто завантажував багажник ящиками у перших закритих валютних супермаркетах Дніпра. Або ж елітна закордонна їжа та блоки сигарет надходили на його нові склади безпосередньо з портів — як чистий, прямий бартер від великих трейдерів в обмін на залізничні ешелони брухту, який п'ять  тракторів щодня витягували з районів. Час змінився, рублі та купони перетворилися на пил, але цей стіл, як і раніше, чітко відбивав межу між тими, хто володів цим містом, і всіма іншими.