Водні розваги 95-го

Пам’ять знову робить різкий віраж, забираючи мене у той далекий червневий день. Мені тринадцять років, сонце сліпить очі, а від води пахне літом і бензином від батькового катера. На берег приїжджає Наташа — щаслива галаслива, під руку зі своїм новим чоловіком, Олексієм Хлібником. Вони щойно одружилися, і Наташа буквально світиться від бажання вразити його, довести, що вона варта цього нового розкішного життя. Хлібник і сам чудово тримався на воді, і Наташі до нестями хотілося не відставати, виглядати ефектно.

Мій батько в цьому річковому всесвіті був королем. Він не просто любив Дніпро — він знав кожну його хвилю і вмів філігранно  ідеально їздити на водних лижах. Це була його стихія. Бачачи азарт у Наташиних очах, він без зайвих слів узявся вчити її ставати на воду.

Я пам’ятаю Наташу в річці. Вона сидить у воді по плечі, міцно стискаючи пальцями важку дерев'яну рукоятку троса, що тягнеться від катера. Довгі глянцеві лижі стирчать з води під кутом, нагадуючи два тонких плавці. Наташу б’є дрібне тремтіння — не від холоду, а від адреналіну та страху впасти на очах у Хлібника, який спостерігає за кожним її рухом з берега. Батько спокійно, директорським тоном дає їй останні інструкції: не згинати коліна завчасно, тримати спину прямо і дозволити катеру самому виштовхнути її тіло на поверхню. Мотор катера глухо ричить, натягуючи фал, і вода навколо Наташі починає закипати білою піною.

Мій батько стояв поруч із нею прямо у воді, зайшовши по груди, і терпляче вчив її всьому з нуля. Він сам вирівнював її лижі, які постійно розліталися вбік від найменшої річкової хвилі, показував, як правильно згрупуватися, і особисто вкладав у її напружені пальці рукоятку натягнутого троса.

— Головне — не тягни фал на себе, — спокійно повторював батько, притримуючи її за плечі. — Руки зігнуті. Катер сам усе зробить, просто дозволь воді виштовхнути тебе.

Наташа кивала, важко дихаючи від хвилювання. На щастя, вона була спортивною дівчиною. Свого часу вона місяцями качала ноги у тренажерному залі, жадібно виліплюючи кожен м'яз, і зараз ця підготовка стала її головним козирем. Вона зціпила зуби, вперлася п'ятами в кріплення і заціпеніла в очікуванні, прагнучи лише одного — встояти будь-якою ціною і не осоромитися перед Хлібником.

Батько різко обернувся до катера, де за штурвалом сидів Володя, і дав коротку відмашку рукою:
— Рушай! М'яко!

Мотор ревнув, трос миттєво натягнувся струною, вириваючи з-під катера білу піну. Наташу хитнуло, вода з шумом ударила їй в обличчя, але її загартовані м'язи витримали цей перший найважчий поштовх. Вона не впала. За секунду її лижі різали дзеркальну гладь Дніпра, і вона впевнено мчала вперед, залишаючи за собою широкий пінний слід.

Батько задоволено хмикнув, виплив на мілину і спокійно піднявся на борт до Олексія Хлібника. Вони сіли за затінений стіл, де вже запотівав кришталевий караф, налили по чарці й закурили, розслаблено спостерігаючи, як Наташа ефектно нарізає свої перші кола по річці. Чоловіча розмова потекла своїм ходом, під глухий віддалений гуркіт катера. 

— Стара контора розвалюється, звідти треба витягувати все, що ще тримається на плаву, — Хлібник повільно крутив у пальцях келих, дивлячись на річкову гладь. — Я вже створив нову фірму, чисту, на своїх людей. Зараз переписую під неї центральні склади й ангари в районі Набережній. Оформимо як довгострокову оренду за борги, і вся ця перевалочна база перейде до нас.

Батько мовчки хмикнув, випускаючи цигарковий дим у тепле повітря.

— Головне, щоб твої папери витримали першу ж перевірку, — глухо кинув він. — Бо мої люди працюють без зупину. Я вже п'ять одиниць на крило поставив, водії гасають з прицепами з ранку до ночі. Тоннаж на базах росте, портовики готові забирати будь-які обсяги.

— Кубік твою кавалькаду нормально перекрив? — Хлібник прикусив губу, оцінюючи ризики. —  На базі з обліком зараз тиша?

— Все чисто, Кубік усі п'ять одиниць на себе прийняв, папери підписав, — коротко відрізав батько. — Трактори за договорами на мені висять, нібито сміття та будматеріали по області розвозимо. По документах до водіїв не підкопаєшся. Головне, щоб ти заліки по паливу для нього закрив, як обіцяв. Нам солярка тоннами потрібна, щоб цей флот годувати.

— За паливо не турбуйся, я їхні борги перед нафтобазою своєю конторою перекрию, — Олексій холодно посміхнувся, примружившись від сонця. — З Кубіком питання закриємо. Ми приймати й накопичувати брухт будемо вже на моїх нових приватизованих майданчиках. Завод забере все чистим бартером, а розрахунок, як зазвичай, піде через мій кабінет. Тільки тепер в чистій зелені.

Вони замовкли, синхронно піднявши келихи. На поверхні цього літнього відпочинку все виглядало безтурботно, але за цим столом два номенклатурних ділка дев'яностих спокійно і буденно переводили свій старий наладжений механізм на рейки нового дикого капіталізму.

Вода навколо Наташі раптово вибухнула важким каскадом бризок — вона не втримала баланс і впала, з головою пішовши під річкову гладь. Володя миттєво збавив газ, розвернув катер і м'яко підплив до місця падіння, де над водою вже з'явилася її голова. Він перехилився через борт, подав їй міцну руку і допоміг мокрій задиханій Наташі залізти на катер.

Коли катер причалив назад, мій батько підвівся, зустрів її на містку і допоміг вийти на берег. Вона, втомлена, але задоволена своїм першим сміливим стартом, підійшла до нашого затіненого столу.

Тільки тепер, дивлячись на те, як Наташа загортається у великий рушник, я розгледіла, чим саме Олексій накрив цю поляну.