Наташа

Викручуючи сіру ганчірку над тазом, я спостерігала, як каламутна вода з брудними розводами хлюпає об пластик, і раптом згадала Наташу. Ті рідкісні моменти, коли я виривалася до неї, були моїми найяскравішими спогадами з того періоду.

Де вона зараз? Що з нею тепер? Я застигла, вдивляючись у темне кухонне вікно хибарки. Зв'язок загубився назавжди, залишивши по собі лише присмак сонця, річкових бризок і молодості.

*******************

Наташа була  молодою дружиною Олексія Хлібника, з яким мій батько товаришував  ще з кінця 80-х. Їхня чоловіча дружба була міцною, викуваною з дефіциту та взаємного ризику радянських часів . Вони разом піднімалися, разом заробляли великі гроші. 

Влітку їхнім головним маст хев були виїзди на безлюдні острови посеред річки з розкішними катерами, водними мотоциклами та лижами. Саме там я й познайомилася з Наташею.

Вона була на п'ять років старша за мене. Ми миттєво знайшли спільну мову, нам було неймовірно весело разом. Ми ховалися від спеки під тентами катерів, секретничали й сміялися до сліз.

Наташа з Олексієм жили в Дніпрі, і саме туди, до неї, я регулярно виривалася з нудної Курилівки. Вона до мене в Кам'янське ніколи не приїжджала, та в цьому й не було сенсу — у нашому місті  на початку нульових купити якусь хорошу і модну  річ було просто неможливо. А Богдан Богданович звісно хотів, щоб я завжди виглядала сучасно й дорого. Тому він без жодних вагань давав мені вдосталь грошей на поїздки до обласного центру.

Для мене ці подорожі в Дніпро були справжнім ковтком свіжого повітря. Наташа відмінно зналася на моді, трендах і чудово розуміла, як одягатися жінці її рівня. Вона користувалася в моїх очах беззаперечним авторитетом, тому я завжди терпляче чекала, коли вона звільниться, аби разом вирушити на закупи.

Ми їздили на знаменитий речовий ринок, який тоді розкинувся прямо на трибунах старого стадіону «Металург». Багато років потому на цьому самому місці зведуть сучасну «Дніпро-Арену», але тоді «Металург» був головною модною точкою для всієї тогочасної еліти. Його називали «Тучею». Там не було дешевого мотлоху — найкращі перекупники міста привозили туди дорогі якісні речі з Європи та Туреччини. Наташа водила мене між цими палатками, допомагаючи правильно підбирати гардероб, щоб я виглядала ультрасучасно й зі смаком.

Після шопінгу ми зазвичай ішли в якийсь затишний ресторанчик, годинами розмовляли про все на світі й просто насолоджувалися часом, коли можна було побути самими собою.

Двадцять років тому я поверталася з Дніпра до своїх шовкових простирадл у Курилівці й знову тонула в своїй нудьзі.