Сауна

Я завертаю за довгий бетонний мур , до кутової прибудови, де колись працювала сауна. Зупиняюся й роззираюся навколо.

Зараз тут усе повністю занедбане. Важкі залізні двері закладу перекошені від сирості, покриті іржею і навхрест заколочені грубими дошками. Бетонні сходинки потріскалися, крізь них росте мох. Весь майданчик перед входом густо заріс диким чагарником і бур'янами вище людського зросту. Це просто брудна руїна в абсолютній тиші.

Я стою й дивлюся на цей заколочений вхід, а перед очима в деталях постає те, як усе було влаштовано всередині. 

*****************

Пам'ять чітко малює  передпокій із дзеркалами і  важкі дивани в кімнаті відпочинку для гостей. 

Савік тоді був на вершині, від нього пахло дорогим парфумом, владою й упевненістю. Того вечора він привіз мене сюди з собою, у цей закритий відомчий комплекс, де на нас уже чекав господар території — Богдан Богданович. Міцний кремезний чоловік, із важкою «номенклатурною» поставою та суворим, чіпким поглядом з-під густих сивіючих брів. Велике обличчя, акуратно зачесане назад сиве волосся і великі, важкі руки інтелігента-виробничника, який звик, що його слово — закон для підлеглих. Навіть у розслабленій обстановці сауни, у простому халаті, він тримався як поважний директор 

Поруч із ним на дивані сиділа його тодішня дівчинка Свєта. Богдан Богданович підбирав собі повну протилежність: молоденька, ледь за двадцять, із перламутровими губами та модною тоді високою зачіскою з випущеними пасмами. На її тонкій шиї блищав тонкий золотий ланцюжок, а в її занадто гучному сміху та надто швидких рухах проглядало очевидне бажання здаватися «своєю» в цьому колі поважних чоловіків, хоча в очах читався банальний страх зробити щось не так.

Поки ми зі Свєтою потягували дороге напівсолодке вино й теревеніли ні про що, Савік і Богдан Богданович сиділи трохи осторонь, за масивним  столом. Вони вели свої кулуарні розмови, перетираючи якісь темні ділішки. До моїх вух долітали лише уривки фраз про «ліві балони», заліки за бартером, якісь київські ліцензії та виділення земель під приватні склади. Я тоді мало що розуміла в цих схемах — для мене це був просто незрозумілий бізнес-шум, під який чоловіки пили коньяк і вирішували, хто і скільки заробить на залишках радянської спадщини. Тоді тут крутилися шалені гроші.

Близько одинадцятої вечора Савік і Богдан Богданович нарешті підійшли до нас і і міцно по- чоловічому обійняли. Коли гарячі долоні Савіка лягли на мої плечі й притисли моє тіло до свого, я кожним сантиметром шкіри відчула що щось суттєво змінилося.

— Заночуємо у Богдана Богдановича на дачі в Курилівці, — сказав Савік. Його голос прозвучав низько, зовсім поруч із моїм обличчям.

Ми зібралися і поїхали всі разом туди. У напівтемряві й закритому просторі машини, де и сиділи плечем до плеча, моя жіноча чутливість загострилася до межі. Саме в ці хвилини дороги я чітко помітила дивну поведінку від Савіка. Він наче відсторонявся від мене. Я вловлювала цей раптовий холод у його рухах, у тому, як він мовчки дивився перед собою. Він вів себе дуже дивно, і ця раптова внутрішня ізоляція колола мене зсередини, викликаючи тривожне відчуття.

Але коли ми нарешті приїхали в Курилівку й опинилися в ліжку,все змінилося.  Як не дивно, цієї ночі Савік був занадто пристрасним. Я вже  давно не бачила від нього такого запалу.  Його руки, його дихання, ця жадібна й різка жага мого тіла повністю стерли всю мою дорожню тривогу. Ця затята пристрасть виявилася сильнішою за будь-які домисли. Під цей гарячий, шалений ритм я задоволено заспокоїлася, відпускаючи весь свій страх, і заснула в повному тілесному полегшенні.

  Вранці я крізь сон почула, як він встав. Моє тіло ще тримало нічну млість, шкіра була розпаленою після його пристрасті, і цей легкий шурхіт ковдри та тихі кроки Савіка здалися мені цілком природними. Я не придала цьому жодного значення. У голові промайнула спокійна думка, що він просто пішов на кухню перекусити або вийшов на подвір’я ковтнути свіжого повітря. Для мене в його ранньому пробудженні не було абсолютно нічого незвичайного. Я перевернулася на інший бік, вдихаючи тепло ліжка, і дозволила собі ще трохи побути в цьому розслабленому стані.

Хвилин за десять-п’ятнадцять я вже остаточно прокинулася. Сон повністю пішов, залишивши приємне почуття задоволення після ночі. Я скинула ковдру, швидко одяглася і вийшла з кімнати за ним. Мені хотілося знайти його, обійняти на ранок і просто  розпитати, які в нас плани надалі, куди ми поїдемо і що робитимемо цього дня.

Я пройшла довгим коридором дачі, зазираючи в кімнати, але всюди панувала застигла тиша. Я вийшла на кухню — порожньо. Спустилася на перший поверх, обійшла весь будинок, навіть зазирнула на веранду й гукнула його на подвір'ї, але ніде знайти його не змогла. Простір навколо здавався вимерлим, і це раптове зникнення після такої гарячої ночі почало холодною голкою пробивати моє ранкове заспокоєння. Його просто ніде не було.