З Новоолександрівки в Орлівщину і назад

Я повільно іду до цвинтаря, що височіє на вулиці Сурській у Новоолександрівці. Вечірні сутінки вже м'яко огортали ряди сірих хрестів, коли я нарешті знайшла її пам'ятник. Я застигла поруч, вдивляючись у фотографію на граніті. Бабуся була дуже гарною жінкою — з тією рідкісною витонченою вродою, яку не здатні зіпсувати роки. Я дивлюся на її правильні риси, глибокий погляд і з якоюсь щемливою чіткістю помічаю нашу з нею схожість. У моїх очах, у лінії губ, у розльоті брів проступає її відображення. Я була її продовженням.

Цей погляд із фотографії знову пробиває мою пам'ять, і я миттєво повертаюся туди — у той самий дерев'яний VIP-зал в Орлівщині.

***************

Гулянка добігала кінця, повітря було важким від хмелю. Елла підвелася з дивана, ліниво потягнулася і гукнула мого батька, даючи зрозуміти, що час іти в номер: «Сашо, ну що, пішли вже? ». Папа слухняно встав і мовчки, навіть не глянувши в мій бік, пішов слідом за нею. Двері за ними зачинилися, і я залишилася наодинці з Савіком. Його рука все ще  лежала на моєму плечі.

Нічна напруга стала майже відчутною фізично. Я ніяково сіпнулася, намагаючись відсторонитися, і тихо сказала:
— Я, мабуть, теж піду...

Я вже збиралася підвестися, але Савік легким, але залізобетонним рухом утримав мене поруч. Його пальці сильніше стисли моє плече. Він діяв неймовірно спокійно, виважено й чітко — як людина, яка абсолютно впевнена в собі та своїй всемогутності. Переді мною сидів авторитет, який не звик кидати слова на вітер.

— Зачекай, ми не договорили. Я влаштую тебе в  Юр.академію. Підключу зв'язки, для мене це взагалі не проблема. Ні за що не парся, я все вирішу.

У цей момент його важка, тепла рука повільно спустилася з мого плеча і впевнено лягла мені на ногу. Це був плавний, але безапеляційний жест.

Його рука лежала на моїй нозі вище коліна. Савік був у сорочці з коротким відкритим рукавом, що повністю оголював його праву руку.  Це була виразна рельєфна рука сильної людини, у якій боксерське минуле закарбувало бездоганну фізичну форму. Навіть у свої роки він ретельно підтримував себе, і ця зріла мужність діяла на мене приголомшливо. З-під короткого рукава сорочки чітко проступав масивний біцепс і широке передпліччя. Його велика кисть із характерно збитими кісточками пальців бійця лежала на моєму стегні абсолютно нерухомо й владно. Мене охопило дивне і суперечливе почуття- я відчувала силу, притаманну професійному боксеру. Рука чоловіка, який звик підкорювати й перемагати, зараз тримала мене міцніше за будь-які слова, паралізуючи мою волю й змушуючи серце калатати десь у самому горлі.

*****************

   Вечірні квітневі сутінки швидко стають холодними. Я глибоко вдихаю вогке повітря і  застібаю куртку до самого підборіддя. Далі  спускаюся вниз, залишаючи могилу бабусі позаду.

Шлях пролягає  повз одноповерхові будинки, де у вікнах уже спалахувало тепле вечірнє світло, нагадуючи мені про чужий затишок, якого я давно позбавлена. Дорога виводить мене до річки Мокра Сура. Я перетинаю її через невеликий місток, під яким шумить весняна вода. 

Одразу за містком я виходжу на знайому вулицю, де знаходиться автобусна зупинка. Звідси можна  легко поїхати в місто, але зараз мені  потрібно зовсім в інший бік. Я проходжу повз зупинку, навіть не зупиняючись, і звертаю на дорогу, що веде до Запорізької траси.