Нічний бар "Сова"

Раптом цей неоновий, розкішний рай моєї молодості розлітається на криваві шматки. Мене грубо й різко сполохує від спогадів не хропіння Толіка, а дикий, нелюдський крик, що вибухає прямо за тонкою стіною моєї кімнати.

У наших зашарпаних хрущовках стіни наче зроблені з картону, і зараз за ними починається чергова похмура п'яна розборка сусідів. Нічну тишу масиву прорізає гучний добірний матюк, від якого здригаються стіни, а слідом за ним лунає важкий глухий удар тіла об підлогу та дзвін розбитого скла. Чути, як якийсь опустившийся мужик із тваринною люттю лупцює свою жінку, а вона пронизливо, на ультразвуку кричить від болю й захлинається слізьми. Цей неприємний брудний галас, тупіт важких ніг і крики сусідів, які намагаються крізь стіну докричатися до совісті алкашів, знайомі мені вже декілька років.

Я застигаю на своєму продавленому дивані, широко розплющивши очі в темряві. Щоб хоч якось відірватися від цього тваринного трешу за стіною і заспокоїти саму себе, я судорожно намагаюся витіснити теперішній жах спогадами, гарячково чіпляючись за  згадки з минулого:

****************

   А прямо перед пілоном, розслаблено розвалившись у глибокому кріслі за VIP-столиком, сидить мій Руслан. Навіть у напівтемряві залу я фізично відчуваю магнетизм його важкого погляду, яким він повільно, дюйм за дюймом, сканує моє тіло, повністю зачарований цим видовищем. У його очах горить та сама п'янка тваринна гордість чоловіка, який тримає у своїх руках найбажаніший трофей цього вечора. Попри те, що Руслан сам є неймовірно крутим і звик до загального поклоніння, ця хвиля чужої чоловічої жадоби, яка зараз вирує навколо моєї сцени, розкручує його самовпевненість до абсолютного максимуму. Він бачить, як сотні очей безсило знемагають від прагнення торкнутися моєї шкіри, і це додає його его майже наркотичного тріумфу —  володіє цим шедевром тільки він один.

  Я повільно спускаюся зі сцени, відчуваючи себе справжньою королевою після абсолютного тріумфу. Моє тіло все ще вібрує від ритму музики, коли я плавно підходжу до Руслана. Він дивиться на мене так, як чоловік дивиться на жінку, яку прагне всім своїм єством. У його глибоких очах горить чисте, нічим не прихована чоловіча хіть, що майже фізично обпалює мою шкіру. Я чітко бачу цю гарячу жадобу в його погляді, відчуваючи, як вона розпалює мою власну жіночу силу.

Одним легким рухом я сідаю йому на руки, повністю розчиняючись у його обіймах. Обидві мої долоні лягають на його плечі, я міцно обіймаю його, притискаючись усім тілом, і м’яко цілую в гарячу щоку. Тієї ж миті я вловлюю його аромат — цей неймовірно приємний дорогий чоловічий запах справжнього альфа-самця, в якому шлейф парфуму змішується з чистою хімією сили та гарячої чоловічої шкіри.

   Цієї ж секунди нас обох просто розпирає від шаленого нестримного бажання. Ця палка жага стає настільки нестерпною, що ми більше не бачимо жодного сенсу затримуватися тут хоча б на хвилину. Ми різко встаємо, і Руслан міцно бере мене за руку. Наші пальці переплітаються, і ми швидким кроком разом ідемо геть із цього закладу.

Ми виходимо на нічну вулицю Воскресенську, залишаючи за собою  парадні двері клубу «Сова» . Нічний заклад, про який в місті  знали, як пафосний нічний клуб, схований на колишній вулиці Леніна,що  був неофіційною резиденцією  для футболістів дніпровського «Дніпра» та спортивної еліти. Саме тут, у напівтемряві елітних VIP-зон «Сови», під приглушене неонове світло і кульбіти стрибтизерок, зірки футболу святкували гучні перемоги після матчів і відпочивали в колі найгарніших жінок міста.

   Одним швидким, владним рухом він сивком притуляє мене до себе, втискаючи моє тіло у свій міцний торс, і починає дуже пристрасно цілувати. Його гарячі губи накривають мої з такою силою, що в мене миттєво перехоплює подих, а світ навколо просто перестає існувати. Ця божевільна пристрасть спалахує між нами прямо тут,  на сучасній Воскресенській. І ми обоє задихаємося від цього раптового голоду один до одного...

******************

  Я знову починаю відчувати кожну мить того поцілунку настільки гостро, наче це відбувається прямо зараз. Ці спогади — єдине, що в моїй теперішній реальності здатне мене хоч якось тішити, єдиний прихисток, де я все ще залишаюся живою. Усередині моєї істоти раптово запустився потужний емоційний імпринт — тіло миттєво згадує ту шалену хімію, і по шкірі знову гарячою хвилею йдуть сироти від раптового викиду гормонів, змушуючи серце калатати в грудях від запізнілого солодкого збудження.

І раптом у цю т інтимну магію колишньої пристрасті грубо й безжально вривається голосний хрип Толіка.

Я різко здригаюся, повністю вилітаючи з неонового нічного неба. Толік сам прокидається від свого ж хрипу, важко ворочається на старому матраці, рипнувши пружинами, і невдоволено мружить очі в темряві кімнати. Він  хриплим і роздратованим голосом дає коротку звичну команду:

— Дай води!