Пілон і смітник

Я тихо зачиняю за собою пошарпані вхідні двері, намагаючись не шуміти заїдаючим замком, і переступаю поріг  орендованої квартири. У коридорі стоїть важке, застояне повітря, просякнуте запахом дешевого тютюну, вогкості та застарілого чаду. З кімнати долинає монотонний  хрип — Толік уже спить, загорнувшись у брудний плед на своєму старому пошарпаному дивані. На протилежному боці кімнати сиротливо стоїть мій диван, такий самий старий і продавлений, який колись давно хтось просто викинув на смітник біля під'їзду, а ми притягли сюди.

Навпомацки, не вмикаючи світла в кімнаті, я прохожу в тісну ванну. Клацає вимикач, і під стелею спалахує  заляпана мухами лампочка, заливаючи облуплені стіни каламутним жовтим світлом. Я роблю свої справи, вмиваю обличчя прохолодною водою і мимоволі заглядаю в тріснуте дзеркало над раковиною.

Я просто дивлюся на себе впритул, не мигаючи, крізь цю жовту напівтемряву. Мені сорок три роки, і це дзеркало не збирається мені брехати. Вікові зміни вже безжально проступають на шкірі чіткими глибокими зморшками біля очей та на переніссі. Але справа навіть не у віці — моє непросте зламане життя та відбитки того, що я регулярно випиваю, тепер надто помітні на цьому обличчі. Алкоголь уже залишив свій сіруватий втомлений слід під очима, легку набряклість, яку більше не сховаєш жодним тональним кремом, і той особливий згаслий погляд жінки, яка бачила занадто багато бруду.

Природа колись обдарувала мене щедро. Навіть зараз, крізь цей морок, у мені досі видно красиві породисті риси: у мене залишається красивий, високий і благородний лоб, дивовижні очі глибокого грецького вирізу та гарні, від природи пухкі губи. Моя фігура досі залишається привабливою — стрункою, підтягнутою, з тими самими правильними лініями, які неможливо так просто пропити чи знищити Донецьким шосе. Фігуру я зберегла, але рожа, як кажуть у нашому теперішньому колі, уже відверто дає знати про себе. Я виглядаю старою втомленою бабою, на чиєму колись розкішному обличчі тепер назавжди закарбувався фірмовий відбиток придорожнього дна...

Я витираю обличчя сірим запраним рушником, продовжуючи дивитися на свій грецький розріз очей у дзеркалі, а мозок знову судорожно повертає мене до мого минулого:

*****************

  Я бачу обличчя, на якому немає жодної зморшки. Чиста, пружна шкіра, що світиться здоров'ям і ситістю. Усі мої нинішні риси там, у минулому, виглядають бездоганно: цей породистий, високий лоб, горда лінія вилиць і дивовижні очі. Зараз на моїй голові лише сухе, спалене і зашарпане клоччя, яке я ледь збираю в куций хвіст. Але тоді моє волосся було справжнім живим шовком — довгі, густі, важкі пасма, які я фарбувала в розкішний, глибокий мідний колір. Воно виглядало настільки яскравим, золотаво-мідним, що коли я йшла вулицею, літнє дніпровське сонце просто заплутувалося в цих кучерях, відбивалося сліпучими спалахами й буквально засліплювало всіх навколо.

   Я була не просто неймовірно красива. Моя зовнішність мала ту рідкісну магнетичну унікальність, повз яку чоловіки не могли пройти. У моїй крові змішався дивовижний коктейль: шляхетне грецьке коріння мого роду химерно й соковито змішалося з  українською красою. Обоє моїх батьків були напрочуд вродливими людьми, але я, за якимось щасливим генетичним капризом, взяла від них усе найкраще. Крім того, природа подарувала мені розкішний зріст — метр сімдесят шість, і коли я взувала високі підбори, мене  було видно здалеку у будь-якому місці. Завдяки цій своїй висоті  я  приковувала до себе погляди абсолютно всіх навколо.  Мій унікальний грецький розріз очей, пухкі губи та аристократична постава виділяли мене з будь-якого натовпу. Я була шедевром цього дикого капіталізму, рідкісним діамантом, створеним для найдорожчих оправ. Майже все в мені було ідеальним — від досконалих ліній тіла до цього золотаво-мідного сяйва волосся.

******************

    Я вимикаю каламутне світло у ванні й навпомацки повертаюся до кімнати. Лягаю на свій старий продавлений диван, підтягнувши коліна до грудей під тонкою ковдрою. З темряви знову долинає важке хрипіння Толіка, яке нагадує мені важке й натужне гарчання несправного дизельного мотора. У цій звуковій гамі  перед моїми очима раптом починає прокручуватися  стрічка з минулого:     

***************

  Наступний кадр спалахує з такою еротичною силою, що я майже фізично відчуваю, як шкіру обпалює гаряче неонове світло нічного клубу, а густі баси б’ють прямо в грудну клітку, змушуючи серце підлаштовуватися під свій божевільний ритм. Я бачу себе на сцені. Залізний, дзеркально блискучий пілон — холодний, монументальний стрижень моєї особистої влади. Я витанцьовую навколо цього гладкого металу, повністю розчиняючи свою свідомість у кожній вібрації музики, дозволяючи ритму керувати моїм диханням. Всередині мене немає жодних думок, лише тваринний кураж.

Всі чоловічі погляди в цьому залі наче намертво прикуті до мого оголеного силуету; вони буквально зіряться на мене, затамувавши подих, у них ледь не слина тече від кожної моєї лінії, від кожного гіпнотичного руху моїх стегон. А я там така неймовірно, нищівно гарна, шалено щаслива і п'яна від усвідомлення власної сексуальної сили. Це не просто танець — це мій індивідуальний наркотичний стан, чистий стан афекту, в якому я витворяю на сцені щось абсолютно божевільне, балансуючи на межі повної вседозволеності.

Енергія пре з мого тіла таким потужним гіперактивним джерелом, що повітря навколо здається наелектризованим. Я ідеально вмію танцювати, я володію своєю пластикою, як досконалою зброєю. Моє тіло не робить жодного хаотичного чи випадкового поштовху — кожен плавний поворот, кожен тягучий прогин навколо пілона, кожен ковзний рух рук по металу є сексуально привабливими, вивіреними й емоційно насиченими до межі. Це п'янка хімія, якою я граю з залом. Я маю цей унікальний дар миттєво завести публіку, підняти цей градус чоловічого безумства до максимуму лише одним поглядом крізь хмару золотаво-мідного волосся. У мене це виходить неймовірно красиво — я паную над цією юрбою, тримаючи їхній подих у своїх долонях...